"Живий ланцюг єдності"був однією із найбільш знакових подій становлення незалежності України. 22 січня 1990-го року тисячі Волинян приєдналися до нього і стали у ланку довжиною в 54 кілометри.
Суспільне розшукало чотирьох свідків тих подій і дізналося, як вдалося організувати одну із найзнаковіших подій в історії України, чому синьо-жовта тканина була дефіцитом і хто був "голосом" тодішніх мітингів.
"Не знаю звідки тоді взялася сміливість", - Михайло Тиский
Історик, громадський діяч Михайло Тиский був одним із тих, хто попри залякування радянської влади зібрав однодумців і закликав волинян не боятися і встати у "ланцюг".
"Ми почали комунікувати з людьми: приходили до магазину і казали: йдіть, буде мітинг, а вони питали, що то таке, не знали навіть що це "мітинг", - розповідає чоловік. Через активну діяльність у чоловіка були проблеми на роботі.
"Мене викликали до ректора, я в університеті працював, каже з ким я зв’язався, а я кажу, що ні з ким, я один з організаторів, він одразу замовк. Не було страшно на той час, навіть, не знаю де взялася та сміливість", - пригадує учасник "ланцюга".
Михайло Тиский каже: тоді усі українці відчули свою силу й продовжили об'єднуватися навколо ідеї Незалежної України.
"Знаю як "зварити" прапор", - Віктор Федосюк
Мітинги та зібрання невдоволених радянською владою відбували ще до "Живого ланцюга єдності". Коли у 90-му почали говорити про національну символіку – з магазинів прибрали блакитну та жовту тканини, - розповів лучанин Віктор Федосюк.
Нині Віктор Федосюк та Михайло Тиский разом згадують ті події. Кажуть, того ж 1990-го року в Луцьку вперше замайорів синьо-жовтий Прапор України над Луцьким замком. Його здійняв Віктор Федосюк із товаришем. Каже: дві години сперечалися з тодішнім директором заповідника, який не дозволяв цього робити. "Це був ще один великий крок у боротьбі, бо ці символи – це символи держави. І як ми хотіли Незалежну Україну. То треба було починати з символів", - каже чоловік.
Коли у 90-му почали говорити про національну символіку – з магазинів прибрали блакитну та жовту тканини і учасникам мітингів доводилося виготовляти символіку вручну. "Я купував білу тканину, на кухні була виварка, варилася фарба і я фарбував тканину. Інколи прапори були в невидиму квіточку з візерунками, яку тканину вдавалося знайти, але воно було символічним. Головне, що був колір", - розповів Віктор Федосюк.
Буремний голос 90-х
На усіх мітингах, які відбувалися у Луцьку на початку 90-тих звучав голос Олександра Юрченка, який помер 1995 у віці 32-ох років.
Щороку 22 січня матір Олександра Юрченка - Ена Юрченко приходить на Театральний майдан обласного центру, щоб покласти квіти до фотостенда Героїв Небесної Сотні.
"Всі папери, які він писав перед виступами ввечері, довго сидів писав, а потім рвав, каже, що запам’ятав. І він виступав без папірця. Люди всі мого покоління всі знали, що таке радянська влада і як вона все забирає під свою владу і мордує", - розповіла жінка.
Енна Юрченко каже: сьогодні справу її сина продовжують українські націоналісти, військові й ті, хто віддав своє життя за територіальну цілісність України.
"Боротьба за незалежність триває й досі", - Ігор Семенюк
Участь в "Ланцюгу єдності" 90-ого року брав волинянин, нині ветеран російсько-української війни Ігор Семенюк. Чоловік каже, тоді об'єднання українців у "Живий ланцюг" багато змінило в усвідомленні, що таке незалежність і як за неї потрібно боротися.
"У нас вибору тоді не залишалися: або жити в новому суспільстві, або здихати в цьому. І тоді ми повстали проти тієї системи", - пригадує чоловік.
2014-го Ігор Семенюк потрапив до 26-ї окремої артилерійської бригади. У минулому - учасник Нововолинської міської організації "Народний рух України" пішов на війну вслід за сином.
У Луцьку в День Соборності на Театральному майдані Луцька представники влади та військові поклали квіти до пам’ятного фотостенду "Герої Небесної Сотні". У зв'язку з карантином захід був не велелюдний.
Читайте також: "Що відомо про День Соборності в Україні. СУСПІЛЬНЕ | ВІДЕОНОВИНИ"
