Два роки як втратили дім: історії переселенців з гуртожитку на Волині, який став прихистком

Два роки як втратили дім: історії переселенців з гуртожитку на Волині, який став прихистком

У гуртожитку колишньої школи-інтернату селища Сенкевичівка Городищенської громади майже два роки тому облаштували прихисток для тих, хто втікає від війни.

Як розповіла Суспільному начальниця відділу соціального захисту населення Городищенської сільської ради Галина Подмовська, зараз у прихистку мешкає 25 переселенців.

Зі слів посадовиці, в основному це люди похилого віку. На початку повномасштабної війни було 32 жителі.

"Бабусю, я жити хочу!"

Наталії Нарижній - 64. Жінка разом із сином та онуком приїхала на Волинь із Сєвєродонецька, що на Луганщині. З її слів, у місті стало жити небезпечно з першого дня повномасштабної війни через обстріли російських військ. Каже, що перші півтора місяця їхня родина жила у підвалі.

"Ми в чому були повискакували в підвал, в піжамах, в капцях. Вийти уже з того підвалу ми не могли, бо там таке було. Дім трясся і підвали тряслись. Ми дітвору ближче до входу помістили, щоб як завалить, то хоч їх виштовхати. Навіть двері боялися відкрити", — розповідає про життя в підвалі Наталія.
Два роки як втратили дім: історії переселенців з волинського прихистку
Наталія Нарижна із Сєвєродонецька. Суспільне Луцьк

Наталія каже, що їхати у безпечніше місце вони не збиралися. Було нікуди та й вони вірили, що російські військовослужбовці перестануть обстрілювати місто. Але після чергового обстрілу стало лячно за життя 9-річного онука Микити.

"Ми вже втрьох залишилися. Всі виїхали вже, в кого машини були, то й раніше виїхали. Син каже: завтра закінчиться все, я не поїду. А коли онук сказав: бабусю, я жити хочу, то кинули все і поїхали", — говорить жінка.

У прихистку, розповідає жінка, проживає в одній невеличкій кімнаті з онуком та 36-річним сином Станіславом. Чоловік говорить, що має відстрочку від служби у війську, бо сам виховує сина. Чоловік знайти роботу в селі не може. Їхня родина живе за соціальні виплати. Продуктами допомагають волонтери та жителі Сенкевичівки.

Волинь прихисток Сенкевичівки
Станіслав Нарижний із котом, який живе у прихистку. Суспільне Луцьк

"З переляку заїхали в галасвіта"

Ще одна мешканка прихистку - 74-річна Людмила Іванова на Волинь евакуювалася із донькою Іриною. До початку повномасштабної війни жінки проживали у селі Стара Краснянка, що розташоване між Рубіжним та Кремінною на Луганщині.

Пригадує, що у перший день повномасштабної війни в селі почалися бойові дії й люди масово стали виїздити. Її дочка тоді лежала в лікарні після другого інсульту. Лікування, каже, мало ще тривати, але її одразу виписали.

"Сказали: йдіть, бо вже лікарів немає нікого. Лишилися медсестри та санітарка. Ми виписалися і через два дні виїхали сюди", — говорить переселенка.
Два роки як втратили дім: історії переселенців з волинського прихистку
Людмила Іванова у кімнаті прихистку. Суспільне Луцьк

Зі слів жінки, в їхньому селі були дуже гучні вибухи. Каже, що майже в усіх будинках в перший день повилітали вікна. В паніці вона не встигла навіть зібрати речі. Узяла двох котів та сіла в автівку до українського військового, який запропонував евакуюватися.

"Як влупили, що в одну секунду вилетіли всі вікна! Ми з переляку заїхали в галасвіта. Посадив нас на машину і вивіз у Кремінну. В Кремінній ми переночували", — говорить жінка.

На Волинь переселенки вирішили їхати, бо у Луцьк раніше перебралася доросла онука Людмили. На нове життя бабуся не скаржиться. Каже: головне, що тут не стріляють. Хоч побутові умови в прихистку, на її думку, навіть ліпші, ніж вдома, але за рідним селом сумує.

"Могли прийти й застрелити"

Ірина Шульга Сенкевичівка прихисток
Ірина Шульга з донькою біля магазину. Суспільне Луцьк

Ірина Шульга — переселенка із Херсонської області. Її рідне село Круглоозерка зараз перебуває в окупації. Жінка виїздила на Волинь, коли його вже зайняли російські військовослужбовці.

"Лягаєш спати й не знаєш, що буде. Могли прийти й застрелити. Хтось доложив, "добрі люди" і до нас приходили з перевіркою. Перевіряли хату, бо в мене син в ЗСУ", — говорить Ірина

Поки її Круглоозерка під окупацією, то повертатися туди Ірина не планує, хоч її помешкання поки ціле.

Зі слів начальниці відділу соціального захисту населення Городищенської сільської ради Галини Подмовської, у Городищенській громаді на даний час проживає 90 переселенців із Донецької, Луганської, Харківської та Херсонської областей. Переважно люди, яким немає куди повертатися.

Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.

На початок