Військовослужбовець Тарас Сасовський у Луцькому центрі реабілітації готується до протезування ніг. Чоловік родом із Луцька, йому 43. Як розповів Суспільному, у цивільному житті багато років працював у Польщі, згодом організував власний бізнес.
Тарас займався паверліфтингом, військового ж досвіду не мав.
На службу лучанин пішов у перші дні повномасштабного вторгнення.
"Проживаємо біля аеродрому, коли почалися вибухи, то я зрозумів, що це вже почалася повномасштабна війна. Тоді дітей швидко зібрали та відправили у Польщу. Потім повернулися, і 26-го лютого вранці зібрав рюкзак і поїхав у частину. Розумів, що по-інакшому я не зможу", — каже чоловік.
На службі Тарас Сасовський став стрільцем, потім кулеметником, командиром відділення гранатометників. "Перший тиждень ти ще не розумієш, що відбувається, звикаєш до всього цього, а потім відрізняєш приліт від виходу і з кожним боєм досвід зростає і потім стаєш таким вовком!" — каже чоловік.
Про службу в "гарячих точках" військовослужбовець розповідає, що з собою брав найнеобхідніше: пляшку води, пару "снікерсів", бойові комплекти, яких ніколи не буває багато.
"Може буде спокійно чи гаряче. Твоє екіпірування — немало важливий чинник, який допоможе ефективно виконати завдання, і бути корисним, слухати командира, побратимів, щоб розумів, що вимагається від тебе і підрозділу", — говорить лучанин.
У зоні бойових дій, говорить Тарас Сасовський, бійці намагаються відновитися різними способами, однак найголовніше — це сон.
"Хочеться виспатися при першій нагоді, далі намагаєшся перевантажитися, відволіктися. Хтось читає, хтось дивиться фільми лайтові, спілкування з родиною, якщо є інтернет – підзаряджаєшся. Я скажу, що воювати легше, ніж чекати", — каже чоловік.
Поранення лучанин отримав у бою під Бахмутом, коли стався мінометний обстріл.
"Ми були на позиціях, почався стрілковий бій. Виносили мене десь 3 години, це було під обстрілами, щільним вогнем, але дякуючи їм, Господу — мене винесли, завезли в лікарню, і я вижив", — каже військовий.
Після реабілітації Тарас Сасовський чекає на поїздку до Львова на протезування ніг, після чого планує продовжити службу. Говорить: може бути інструктором і передавати здобутий на війні досвід. "Зараз чекаю залізні ноги, щоб вернутися у стрій", – сказав лучанин.
"Український воїн — не байдужий. Я спілкувався з людьми з різних регіонів, військових частин і не бачив жодного байдужого, щоб хтось сказав, що прийшов, аби заробити гроші чи пересидіти. Усі розуміють чого ми там і що робимо", — додав лучанин.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
