Волинське село Адамчуки розташоване за 500 метрів до польського кордону, і за 20 кілометрів — до білоруського. Тут раніше планували відкрити ще один пункт пропуску із Польщею «Адамчуки-Збереже».
У 2020 році в селі проклали асфальтовану дорогу, а управлінці з Польщі та України обговорювали проєкт пункту пропуску, розповів Суспільному староста Грабівського округу, до якого належать Адамчуки, Олександр Цвид.
Завадив цим планам спершу коронавірус, а згодом — повномасштабна війна. Сьогодні, щоб заїхати у село, потрібен спеціальний пропуск від прикордонників.
«Ми думали, то день села»
Як розповідає місцева жителька Віра Супликевич, у селі є одна вулиця — Лісова. Там налічується 35 будинків: 17 житлових і 18 нежитлових.
«Хліб нам доставляють по тій самій вулиці кожний день, крім понеділка, з Шацької та Любомльської хлібопекарень. Укрпошта приїжджає раз на тиждень, в середу», — каже жінка.
Адамчуки не завжди були такими порожніми, розказує Віра Супликевич. З 2010 року в селі щоліта відбувалися Європейські дні добросусідства — через річку Західний Буг робили понтонну переправу і люди могли пішки або велосипедами переправлятися через кордон у дві сторони.
«Памʼятаю, що були виїзні магазини в садку. Ми самі навіть трошки торгували, бо в нас тут був ларьок. Варили їсти, пекли пончики. Виходили з дітьми, з чоловіком», — додає вона.
Поляки, з її ж слів, дуже цікавилися вишивкою, вʼязанням. Купували цукерки, квас, халву і печиво.
Олександр Косинець каже, що є одним із найстаріших тутешніх мешканців. Пригадує, що дні добросусідства були дуже святковими.
«Концерт організовували, поляки сюда ходили, ми туда. Ми думали, то день села. До Світязя їздили. Нормально було: хто заробляв, хто віддихав три-штири дня. Якби не та війна, була б таможня», — каже Олександр Косинець.
Пункт пропуску «Адамчуки» — ідея, яка лишилася на папері
Як розповіла Суспільному голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен, у 2016 році у Дні добросусідства у два напрямки йшло до 50 000 людей. Вона додала: що згодом виникла ідея про створення пункту пропуску. На нього та сервісну зону запропонували 12 гектарів землі. У 2021 році вартість робіт становила 500 мільйонів гривень.
«Думаємо, що це відбудеться трошечки пізніше, але це дуже потрібно і дуже бажане для нас усіх, — говорить Ольга Черен. — На сьогоднішній день нам потрібно погодження двох міністерств закордонних справ, нашого і польського. Коли буде згода, то ми будемо шукати фінансування».
Тетяна разом з чоловіком щойно повернулася з Польщі — прожили там два роки. Каже: вдома ліпше. Чоловік займається фермерством, тож зараз живуть з поля. Зі слів жінки, пункт пропуску міг би позитивно вплинути на життя людей у громаді.
«Чули, що мають відкривати тут перехід, але якогось руху не бачили. То було тільки сказано і на тому крапка. Може розвиток був би інакший, якби відкрили той кордон, а так… Магазину, школи, нічо немає — все в сусідньому селі», — каже Тетяна Кузьмик.
Староста Олександр Цвид розповідає: люди заробляють тим, що вирощують сільськогосподарську продукцію, овочі, фрукти, або ходять до лісу, збирають чорницю, гриби, шишки кору — все, на чому можна заробити копійку.
Зараз тенденція в старостинстві така, що молодь виїжджає закордон. Олександр Цвид припускає, що, можливо, заробітчани повернуться за рік-два зі стартовим капіталом, щоб розвинути тут власний бізнес.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
