Дев'ять місяців окупації, обшуки домівок та перевірки документів російськими військовими, неможливість отримати ліки та поховати загиблих на кладовищі. Жителі одного з населених пунктів Бериславського району на Херсонщині діляться пережитим у 2022 році. Ми записали їхні спогади.
"Найскладніше було усвідомити, що ти знаходишся поза межами вільної України"
Ірина Загребельна завідує сільською бібліотекою. Жінка пережила окупацію й досі згадує про неї з болем. Ніхто тоді до пуття не розумів, що відбувається, каже вона. Люди жили з відчуттям безпорадності та відчаю.
"Найскладніше було усвідомити, що ти знаходишся поза межами вільної України, поза межами саме держави Україна. Коли ти не можеш ні спілкуватися, ні переміщатися. Коли ти ніхто і звати тебе ніяк. Це було найважче усвідомити", — згадує Ірина.
Російські військові ходили по дворах, перевіряли документи. Прийшли одного разу й до неї додому.
"Я думала, що вони приїхали, знаючи, що служить чоловік. Але коли вони спитали: "А у вас є заборонена література?" Знаєте, мені так одразу хух, і стало легко. А що таке заборонена література? Правий сектор", — розповіла бібліотекарка.
Під час окупації бібліотека не працювала. Російські солдати розселялись по селу, в тому числі й у бібліотеці. Періодами їх було до 500 осіб, каже Ірина.
"Ми намагалися не комунікувати взагалі. Я навіть, коли проїжджала повз них на велосипеді, вони йшли вулицею, удавала, що я кашляю, щоб не вітатись", — каже жінка.
У жовтні, коли звільнили сусіднє село, згадує вона, й у неї з односельцями з'явилась надія.
"Розповідали наші хлопці, знайомим телефонували й казали, що ми вас бачимо. А дубки це два поля від нас. Ми в окупації, а там воля. Це така надія була", — розповіла Ірина.
"Ти перша злетиш, бо ти пропагуєш бандерівську ідеологію"
Любов Глоба — директорка місцевої школи. Жінці неодноразово доводилось спілкуватися з російськими військовими.
"Я і голова сільської ради, які залишилися разом в селі зі своїми колективами. І оскільки в моєму колективі більш ніж половина вчителів залишилась в селі, я не змогла поїхати. Вони приходили до нас часто і часто викликали до себе в сільську раду, бо вони себе вважали вже керівниками", — згадує Любов.
Директорка каже, що вони в школі обшукали все ретельно. Перевірили всі кабінети, атрибутику, символи.
"Їм був цікавий військовий кабінет. У військовому кабінеті в нас була непогана матеріально-технічна база, де вони, як побачили, все, вони забрали все, навіть саперні лопати", — розповіла Любов.
За кілька місяців людям вдалось адаптуватись до присутності росіян, намагались не спілкуватись з ними й уникати при зустрічі. Але випадки були різні, згадує директорка. Найстрашніші — коли на тебе наставляють автомат.
"Таких моментів було три чи чотири, вже зараз всі й не пригадаю. Але був випадок коли один з окупантів прийшов до мене з гранатою у руці. У нас в школі стояли антисептичні каністри, ми заготовили, щоб діти руки очищували. А вони все це випили і були в неадекваті. Він, коли до мене прийшов, у нього прям піна біля губ, навколо очей, із гранатою і він мені сказав: "Ти перша злетиш, бо ти пропагуєш бандерівську ідеологію. Це було страшно, тому що я не знала чи є вирвана чека в цій гранаті, чи ні", — згадує директорка.
"Через постійні обстріли багатьох не змогли поховати на кладовищі"
Галина Кузьміна — заступниця начальника місцевої сільської військової адміністрації. На початку повномасштабного вторгнення працювала сільським головою. В окупації їх громада перебувала дев'ять місяців.
"Спочатку вони використовували наш населений пункт як транзит, переміщалися між річками Дніпро та Інгулець. Але з червня 2022 року вони заїхали в село і вже безпосередньо влаштовувалися тут із технікою. Займали житлові будинки", — згадує Галина.
Російські військові під час окупації пограбували село: забрали всю комунальну техніку, новий екскаватор, трактор, причепи.
"Все вивезли. Два авто, одне авто було сільської ради, сімейного лікаря, навіть ще на транзитних номерах, все розграбували. По будинках, які власники залишили, вивозили все — холодильники, пральні машинки, телевізори. Де не вміщались речі в їхнє авто, то вони просто брали й прострілювали телевізори, пральні машини, щоб воно нікому не дісталося", — розповіла Галина.
Жінка каже, що під час окупації під обстрілами загинули 30 жителів громади.
"Багатьох не могли поховати на кладовищах, тому що були постійні обстріли. Були такі моменти, що навіть не можна було людей поховати у трунах. Цивільних замотували у ковдри, і прямо із племінником на мотоцикл без коляски клали ці трупи. Брала свячену воду, бризкала, читала молитву "Отче наш" — так ховала людей", — поділилась Галина.
Їх населений пункт Сили оборони деокупували у листопаді 2022 року під час звільнення правобережжя Херсонщини. Зараз село відбудовується і відновлюється, але спогади про окупацію залишаться на все життя.
"Дуже боляче! По сьогоднішній день всім, хто був в окупації, сняться сни, сняться бої — це дуже тяжко", — говорить Галина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp, Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube.