Вона пережила окупацію і весь час працювала, допомагала дітям та підтримувала дорослих. Ганна Кубарова, яку у Херсоні знають, як майстриню з бісероплетіння, вела свій гурток до самого визволення міста. Згодом, через стан здоров'я їй довелось виїхати з міста. Тепер Ганна навчає бісероплетіння українських та румунських дітей, працює волонтеркою у благодійному фонді "Карітас". Свою історію майстриня розповіла Суспільному. Далі — пряма мова.
Про окупацію
Я понад 20 років пропрацювала у Центрі позашкільної роботи Херсонської міської ради. Навчала дітей мистецтва бісерного рукоділля. Моя програма розрахована на сім років і охоплює всі, відомі мені, техніки роботи з бісером. В гуртку займаються і дівчата, і хлопці. І під час окупації ми теж працювали.
Дитячий центр відкрився 10 березня 2022 року. Тодішня директорка взяла на себе таку відповідальність. До нас приходили діти з усього Херсона, навіть ті, хто жив в іншому боці, на околицях. Наш гурток перетворився на місце підтримки один одного. Ми фактично стали один одному психотерапевтами, бо вижити в окупації людям було дуже складно.
На заняття приходили діти й ті, що ходили до мене до війни, і новенькі. Багато хто згодом виїздив та приходили інші.
Про виїзд
Не думала, що доведеться виїжджати з Херсона і навіть не збиралась. Але після визволення, під час обстрілів, в мене почалися психічні атаки. Під час них неконтрольовано підвищувалася температура вище 39 градусів за Цельсієм і збити її медикаментозно не можливо. Колись давно, ще в молодості, в мене були подібні. І я навчилась з ними поратися, але це дуже важко. З початком обстрілів змінився таймер запуску. Тому я і вирішила виїхати з міста, спочатку в Миколаїв, до сестри. А потім далі.
Румунію вибрала не випадково. У 2016 році ми їздили туди, як учасники міжнародного конкурсу бісерного мистецтва. Тож, с перших днів війни, організаторка фестивалю, запрошувала всіх майстрів з України. Вона сама мешкає в Ораді. Так я й опинилася у цьому чудовому місті.
Про нове місцепроживання
Містечко не велике, але воно саме є музеєм стилю Ар-нуво́.Стиль "нове мистецтво"в архітектурі, декоративно-прикладному мистецтві, живописі та скульптурі (1890–1910). Ще його називають модернізм Майже всі будинки, старого міста, збудовані в цьому стилі. Тут багато музеїв та церков, як для такого невеличкого містечка. На головній площі стоять собори трьох різних конфесій: Римо-католицької, Греко-католицької та православної (ортодоксальної) церков. А ще, є єврейські синагоги, протестантські церкви та церкви Християн баптистів, свідків Єгови.
В місті живуть люди багатьох національностей, а на вулицях можна побачити надписи, не тільки румунською, але й угорською мовами, бо Орада розташована за 11 км від угорського кордону, і тут мешкають багато угорців та словаків. І школи є не тільки з румунською мовою викладання. Українців тут не дуже багато, але ми тримаємось купи й намагаємось допомагати один одному.
Про волонтерство
З перших днів, як я сюди приїхала, влаштувалася волонтеркою у благодійний фонд "Карітас". Він утримує школу для дітей з України. Тож займаюсь з ними двічі на тиждень. Зараз літній табір, теж проводжу заняття. Також займаюсь з людьми з інвалідністю в іншому благодійному фонду, він також опікується українцями, але заняття проводжу для румунів.
Ті напрямки роботи з бісером, що я показую, є дивиною в Румунії. Тут майстри виготовляють лише прикраси. А дитячої творчості, у цьому напрямку, немає взагалі.
Про фестивалі, майстер-класи та мову
І з бісером в Румунії великі проблеми. В Ораді знайшла лише один магазин з більш-менш гарним вибором. Під час міжнародного фестивалю, який проходив в Ораді у червні, проводила майстер-класи. На них були присутні як українці, так і румуни. Деякі діти, з якими я займалася з січня місяця, зробили гарні роботи, та виставляли їх на цьому фестивалі.
Влаштуватися офіційно на роботу, за моїм профілем, поки що, не можу. Бо вакансій, зараз немає, в Карітасі. А румунські школи, по закону, не мають на це права, через те, що я не володію, ні румунською, ні англійською мовами. Хоча всім подобається те, чим я займаюся, всі в захваті.
Потроху вивчаю мову, вже починаю спілкуватися румунською, але ще мало, бо не вистачає словникового запасу. А у своєму віці не можу запам'ятовувати швидше. І це головна проблема.
Дуже сумую за домом, нашим центром та друзями. Хочу якнайскоріше їх всіх побачити.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
