Світлана з родиною вже понад 15 років живе в Іспанії. Щоліта приїздила до батьків у Херсон. Цьогоріч цьому завадила війна. Але коли її мама тяжко захворіла, жодні розумні аргументи не могли її спинити від ризикованої подорожі додому. Свою історію жінка розповіла кореспондентові Суспільного.
Кількаденна мандрівка з Іспанії до Польщі, потім – до України, пошук перевізників на окуповані території – і все ж Світлана не змогла привезти необхідні ліки матері. А за дві дні сталась трагедія – обстріл російськими військовими цивільної колони у Запоріжжі.
"Я збиралася їхати в Херсон кілька разів. Мене спиняли рідні - і з Херсона, і з Барселони. Говорили, що небезпечно, що немає сенсу, що не пропустять на окуповану територію. Але коли волонтери кілька тижнів не могли доправити ліки, терміново необхідні для процедур, я зрозуміла, що просто не можу чекати", - говорить Світлана.
Додому хочу! Як я хочу додому!
Жінка спланувала маршрут - спочатку літаком до Польщі, звідти потягом до Запоріжжя. З польського Пшемишля потяги ідуть просто до Запоріжжя, і люди повертаються у звільнені свої міста.
"Бо що їм робити на чужині? Навіть якщо там допомагають… але ж скільки їх будуть годувати? Та й мало хто хоче того годування в чужій країні, коли є своя", - розказує жінка.
Якби всім світом нам допомогли вигнати окупантів, звільнити нашу землю, ми б залюбки повернулися у свої будинки!
За її словами лише одиниці з українців, із ким жінка спілкувалась, бажають залишитись на чужині. Ті, хто опинився за кордоном, покинувши все, мають починати все спочатку. З того, що навіть вчити чужу мову.
"З моїм сином у клас навесні почали ходити дві дівчинки з Закарпаття. Мама однієї - адвокат. Зрозуміло, що працювати за фахом в Іспанії вона не може. Чоловік її узагалі вдома лишився, звісно. Влітку вони поїхали додому - бо мали куди повертатися", - розповідає Світлана.
Жінка завчасно домовилась із перевізником, щоб їхати в Херсон. Але в той день, коли вона приїхала в Запоріжжя, її просто не дочекалися.
"Їх два дні не випускали з міста, бо поруч ішли запеклі бої, а тоді якраз дали дозвіл. І заради мене одної не стали люди чекати. Довелося шукати іншого перевізника. В місці, де це можна зробити, для кожної області є намет, де записують у чергу. Херсонський – протягом двох днів був зачинений. Але водій, якого я знайшла в спеціальному чаті, сказав мені, що в нього звільнилося місце, і записав мене, тільки лишилось чекати дозволу їхати. Лише після цього я зателефонувала мамі, бо до цього часу їй не говорила, що їду в Херсон", - каже Світлана.
Мама не зраділа, а накричала на мене. Це страшно, коли мама лає тебе через те, що ти хочеш приїхати додому, бо просто боїться за твоє життя під час цієї дороги.
"Замість того, щоб я привезла їй продукти та ліки, які в Херсоні зараз не знайдеш, і просто була з нею поряд, мама просила мене не їхати, бо переживання за мене лише додадуть їй страху. І я повернулась в Іспанію, до своїх дітей і чоловіка. І вони раді, що я повернулася, бо боялися за мене. Молодший син узагалі дуже переживав, плакав. А в мене серце крається, бо я не змогла до хворої мами доїхати", - говорить Світлана.
Жінка говорить, поки шукала нового перевізника, ходила вулицями Запоріжжя - то бачила пригнічене місто.
Музика українська лунає, і це гріє душу. Але люди розгублені, не знають, що їх очікує.
"Працівниця хостелу каже: "Поки працюємо, а що буде завтра, невідомо". Вночі бомблять. Прокинулася я вночі, бо як бахнуло! І не знаю, що робити, куди бігти? І вранці вже читаєш, куди вдарили. А світ мовчить. Чому? Що треба робити, аби світ не стояв осторонь? Вони бояться, що війна торкнеться і їх? А в Херсоні люди вже зіткнулися з війною і бояться іншого. Зима йде, і бої наближаються. А тікати немає куди, бо автобусів немає, щоб організовано виїздити. Я в Запоріжжі в парку побачила священника, підійшла, попросила благословення. Розповіла, що якби все йшло за планом, уже б була в Херсоні. А він говорить: "Може, це не ти запізнилися, а відвів тебе Господь". Але ж це не втішає, бо там мама хвора", - говорить херсонка.
Світлана розповіла, що двічі була в тому місці в Запоріжжі, де люди жили табором в очікуванні виїзду на окуповані території. І через два дні після того, як вона поїхала звідти, сталася трагедія, коли росіяни вдарили снарядами.
"Стріляли по мирних людях, які хотіли повернутися додому - і ці тварюки кажуть, що прийшли до нас із миром! Люди в Запоріжжі розуміють, що стріляють росіяни. А ось у Херсоні дехто нарікає - мовляв, українські війська руйнують будівлі в місті. Я в хостелі бачила хлопця, який говорив про те, що в Новій Каховці росіяни нібито охороняють людей від обстрілів!", - розповідає жінка.
Уяви, що у твоє житло прийшли озброєні дядьки і змусили тебе жити біля туалету. Ти хочеш зайти у свою кімнату за своїми речами, а тобі не дозволяють. Ти захочеш віддати їм свою кімнату?
Світлана говорить, що серед перевізників - багато волонтерів, які везуть людей на свій ризик.
"Переїзд, як мені пояснили, безплатний, але гроші довелося платити, щоб пропускали через блокпости. Я була готова заплатити, скільки потрібно. Але все ж послухала маму і не поїхала в Херсон. Я вже два дні як повернулася додому, і ще стільки ж добиралася, а люди, які мали їхати зі мною, досі чекають у Запоріжжі", - розповідає Світлана.
Читайте також:
- 228 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
