Історії пересічних херсонців зібрало Суспільне. В них про життя і смерть, страхи і маленькі радощі. Жителі регіону поділилися сокровенним: своїми відчуттями, болем, вірою. Історію шосту розповіла жителька тимчасово окупованого Херсона Олена.
У перші дні ти боїшся… тремтиш усім тілом…хапаєш якісь непотрібні речі і біжиш у бомбосховище. З під’їзду виходять дві жінки, теж з речами і питають, куди я йду. Я вказую адресу. У сховищі – діти, їх багато. Періодично плачуть. Люди налякані.
"На третій день ти не виходиш з дому. Якщо сильно страшно, сидиш в коридорі на підлозі..."
На третій день ти не виходиш з дому. Якщо сильно страшно, сидиш в коридорі на підлозі і вислуховуєш глузування чоловіка. Херсон захоплений і розтрощений… "прошита" кулями автівка стоїть на дорозі…три квартири вигоріли у будинку, повз який я ходжу майже щодня. Херсонці наїжачились і закрились. Навіть не завжди впізнають один одного. Черги, черги, черги…Всі підходять: "А карткою можна розрахуватись?" І всі мовчать…
Херсон взяли? Ні, тільки перші три літери… Відчуваєш піднесення – мої земляки виходять на площі… Бачиш купку "знайомих" облич під червоними стягами…У День визволення Херсона від нацистів "униженные и оскорбленные" хочуть зробити з нас ХНР…Потім будуть пояснення і вибачення: "я тут поряд проходив", але ніт, ти цього не пробачиш…
"Нахабно дивляться тобі в обличчя, згори… А потім спрямовують автомати на твої вікна".
І знову летиш в безодню – рідними вулицями вільно їздять окупанти на танках і броньованих машинах. Нахабно дивляться тобі в обличчя, згори… А потім спрямовують автомати на твої вікна. Ходять, шукають, стоять на всіх закутках. Спочатку ти починаєш бігати, в гарячці кричиш на чоловіка, ховаєш ноутбук і телефон, бо гаджети вони забирають або розстрілюють. А потім знаходиш старенький ноут – нехай стріляють))) і шкодуєш, що ти не снайпер, бо їх так добре видно…
"День бабака у Чорнобаївці, який може зробити петлю часу вчетверте… Смієшся"
Прокидаєшся від вибухів і потім собі тихенько: "Працює ППО" і засинаєш. Дивишся відео – якою була Україна і що з нами зробили… просто ридаєш, глухо, злісно, щоб не чув чоловік…близьких треба оберігати… Слухаєш Кіма і маєш надію… І розумієш, якщо Netflix зніматиме фільм про цю війну, то в сценарії мають бути прості селяни, які розстріляли ворожу техніку, і коментарі під відео, де залізницею їдуть якісь "убиті" мікроавтобуси й інший металобрухт, а хтось пише: "Вони навіть "швидку" у Маші і Ведмедя забрали"… І День бабака у Чорнобаївці, який може зробити петлю часу вчетверте… Смієшся - іноземні ведучі плачуть від сміху, коли бачать, як російські вояки збирають свої безпілотники і запускають їх з "рогатки".
"Молюсь і прошу захисту для рідних, знайомих і зовсім незнайомих – за весь український народ!"
Ти тремтиш, коли у твоєму рідному селі ходять "ввічливі зелені чоловічки". Там старенькі батьки. Мама втішає: "Нічого, доню, я ж дитина війни, я витримаю". Молишся і просиш захисту для рідних, знайомих і зовсім незнайомих – за весь український народ! Ми вистоїмо!!! Вірю в нашу Перемогу!
Березень 2022 року
Олена.
Читайте також:
- "Ми прибігли до батьків. Мама плакала, батько наче закляк". Записки з тимчасово окупованого Херсона
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
