В’ячеслав Захарченко - художник з Хорлів. Його картини забирають на виставки до Ліхтенштейну. Сам митець говорить, що у нього своя місія: він пише картини та навчає цьому інших.
В`ячеславу Захарченку - 85. В основі його картин – наскельні малюнки первісних людей, які він у молодості побачив у Киргизії. Там він познайомився з краєзнавцем Володимиром Челитком.
"Я попросився, щоб мене відправили до Середньої Азії, в Киргизію. А знаєте чого? Киргизія – така південна точка казок та легенд. Мене тягнув Великий Шовковий Шлях, а потім мені пощастило зустрітися з людиною, яка займалась пошуками батьківщини скіфів, а я ж народився на території скіфів. І коли в інституті був, мене це зацікавило", - каже В'ячеслав Захарченко.
Разом із дослідником тоді ще молодий В’ячеслав Захарченко побував на горі Сулейманці біля міста Ош. Саме малюнки з неї зображені на картинах "Суротаж" ( у перекладі: малюнок на камені ) і "Біля водопою".
"О третій годині ночі приходить бачення. Прокидаюсь і у мене кисті та фарби готові. І ось цю частину ліву я поспішив зробити, адже бачення приходить і йде. І вийшла робота загоном. Ви бачите, що коні рухаються праворуч. Ось тут я фарбами робив. А оце мушлі. Ось тут без фарб, тільки колір мушель. Це "Біля водопою". Дивіться, тут коні п’ють воду. І мисливець з луком", - говорить художник.
В’ячеслав Карпович народився у Хорлах, походить з козацького роду. Його рідний дід був управляючим у Софії Фальц-Фейн, засновниці цього місця.
"Ось це все, що ви бачите, це - його проєкт по Хорлах. Тільки в дитинстві був такий час, що тільки коли навчався у Москві, мені сказали, хто мій дід. Мій дідусь залишив свій костюм. Мама потім перешила на мене, я у 5 клас ходив у козацькій формі", - каже Захарченко.
З Киргизії повернувся до Хорлів. Тут В’ячеслав Захарченко відкрив студію, де безплатно навчав дітей малюванню. Близько 4 років тому її закрили. Зараз художник відправив півтора десятки робіт до Києва, сподівається щось заробити і на ці гроші здійснити дві свої мрії.
"Коли я назбираю грошей, я на своїй території зроблю приміщення-студію. Пробачте, ми не на тому напрямку. Зараз студії платні. А якщо в родині 5, 6, 7 дітей, вони можуть оплатити? А я вам так скажу: таланти – це більшість людей із сіл, бо ми до природи ближчі і краще відчуваємо це душею. Мама мені заповіт залишила. Тут, де Софію Богданівну убили, зробити музей. У нас були дуже хороші експонати для музею", розказує художник.
Майстерня В’ячеслава Карповича – його дім. Вона прикрашена і зовні: товченими мушлями та масляними фарбами.
"Ось дві роботи подібні. Зліва – хлопець Абду-Рахів, зі студії у Киргизії, я водив їх етюди писати. А на ось цій роботі поруч – таке саме зображення коней, тільки показую, як давня людина вибиває каменем на камені зображення. Привів учнів на Суротаж – і ось підказка. Малюнок на скелі вже був", каже Захарченко.
Зараз художник не малює на замовлення. Говорить, якщо все робити тільки за настроєм, то теж нічого не вийде.
"Я пишу вдень не одну роботу, а ось так шматочками, а приходить час, коли закінчуєш. Ви питаєте, скільки годин працюю? Це залежить від стану і середовища, від сонця і дощу. Можна і так: на сході сонця вставати, згадуючи про диво, яскраве сонце дістати з неба і подарувати людям. Ось воно що мені допомагає", розказав В'ячеслав Захарченко.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
