Святослав із позивним "Панда" — головний сержант інженерно-саперної роти морської піхоти. Сьогодні він розміновує правобережжя Херсонщини, а раніше двічі висаджувався на лівому березі й брав участь у боях у Кринках — одній із найважчих операцій. Після поранень він не залишив службу й продовжив виконувати бойові завдання.
Про те, як усе виглядало "як пекло", що рятувало життя і чому головне для морпіха — це братерство, військовий розповів у своїй історії.
Святослав, позивний "Панда", головний сержант інженерно-саперної роти 15-го окремого полку підтримки 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ. У складі свого підрозділу займається розмінуванням правобережжя Херсонщини.
"Знаходили і знешкоджували різні вибухові з того ж розряду матеріали: КАБи, якісь дрони не розірвані, якісь міни розкидні — все з цього порядку", — розповідає військовий.
Він родом з Кіровоградської області. Бойовий шлях починався у десантно-штурмовій роті 38-ї бригади морської піхоти. Позивний "Панда" йому дали побратими
"Знаєте, я колись займався спортом, боксом, і в мене часто були синці під очима. Можливо, з того пішло. Хист до цього заняття в мене залишився. На жаль, зараз не маю часу продовжувати", — говорить Святослав.
Він розповів, що ще з дитинства, коли дивився фільми про американських морських піхотинців, це все здавалося йому дуже крутим і захопливим. Але найважливіше — це братерство між військовими.
"Бути морським піхотинцем? Ви знаєте, існує три правила морського піхотинця. Морський піхотинець завжди має виглядати охайно і знати, де він знаходиться. А якщо навіть не знає, де він знаходиться, має завжди виглядати охайно", — говорить військовий.
До інженерно-саперної роти Святослав потрапив після двох поранень, які отримав на лівобережжі Херсонщини. Операцію у Кринках, у якій брав участь, морський піхотинець називає однією з найскладніших за час повномасштабного вторгнення. Висаджувався на лівому березі двічі.
"Перший раз це тривало десь десять днів, другий — приблизно два-три тижні. Форсування — це дуже складно. Спочатку треба переплисти близько двох кілометрів річки, щоб дістатися туди, а потім ще організувати повернення і підвезення всього необхідного. Усе це було дуже важко. По нас постійно били: артилерія, авіабомби, "Сонцепьоки", танки — працювало практично все, що в них є", — розповів Святослав.
За словами військового, все виглядало, наче пекло.
"Я пам’ятаю Кринки ще тоді, коли там стояли цілі будинки. На щастя, люди там жили заможніші, будували міцні, якісні доми. І саме підвали в цих будинках не раз рятували нам життя", — згадує військовий.
За участь в операції Святосава нагородили орденом "За мужність" третього ступеня. Після отриманих поранень він продовжив службу.
"Відданість один одному, в першу чергу. Вважаю, що йти й виконувати певні бойові задачі і не довіряти людям, які тебе оточують, це просто унеможливлює виконання поставленої вам задачі. Насамперед найстрашніше у війні — це поламані життя, особливо коли гинуть діти. Для мене це, напевно, найстрашніше, що я побачив в цій війні. Хотілося б це скоріше закінчити і повернутися до нормального життя", — говорить військовий.
Вдома на чоловіка чекають дружина та батьки.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
