"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині
. Староста Борщівського округу Лідія Шульга, яка була в полоні російських окупантів. Квітень 2023 рік. Фото: Суспільне Харків

Окупанти вимагали від неї роздавати місцевим жителям російську "гуманітарку", а після відмови погрожували підірвати будинок. Староста Борщівського округу Лідія Шульга опинилася в окупації торік навесні. Спочатку намагалася уникати зустрічей із російськими військовими, потім їй довелося виїхати на підконтрольну Україні територію. Але окупанти спіймали жінку, а потім декілька днів тримали у камері.

Лідія розповіла Суспільне Харків про окупацію села та свій арешт. Далі — пряма мова.

Початок окупації Борщівки

Перші росіяни заїхали до нас 16 березня. Мешканці села сказали, що вони мене шукають. Ті, кого вони питали, не сказали, де я. Мені не хотілося, щоб вони знали, де я проживаю, тому я приїхала сама. Біля адмінбудівлі була техніка, близько сотні військових. Вимагали відкрити будівлю. Я сказала, що у мене немає ключів.

Вони кажуть: "Якщо не відкриєте, то повибиваємо всі двері, постріляємо". Кажуть: "Ми ненадовго, на три-чотири дні"

Вони заселилися. Перше, чого вимагали: здійснити реєстрацію чоловічого складу у селі. Головний представився, що він Володимир, позивний "Дикий". Сказав, що наступного дня вони будуть ходити з хати в хату і робити перепис чоловіків. Перше, що промайнуло і що мене злякало — те, що на території села були сім’ї військовозобов'язаних, ЗСУ, родини АТОвців і самі АТОвці, були поліцейські. Я злякалася за них і запропонувала, щоб не ходили, а щоб чоловіки прийшли самостійно.

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині
Староста Борщівського округу Лідія Шульга, яка була в полоні російських окупантів. Квітень 2023 рік. Фото: Суспільне Харків

Не знаю, чи це було правильно, але часу на роздуми не було. Були люди похилого віку, були хворі. Я уявляла, якби до моєї хворої мами зайшли військові з автоматом, чи злякалася б, чи ні, чи був би серцевий напад, чи не був... Або де дітки маленькі, якби зайшли у хату чужі люди, військові. Уже була інформація, як вони поводилися з мирним населенням в Ічні, у Бучі. Це надавало страху.

Чоловіки прийшли, молодь до 35 років вони роздягали. Перевіряли руки, плечі. У двох хлопців були татуювання — орли. Одному з них вони одягли мішок і повели у підвал. Думаю, вони його били. Був чеченець "Псих", знущався, катував.

Чоловіка вивели, поставили на коліна, цей чеченець дістав ніж і ножем вказував на тату. Казав, що це німецька свастика, що він націоналіст

У "Психа" була неадекватна поведінка. Я звернулася до військових, кажу: "Зупиніть його!"

Відмова від співпраці з окупантами

Уже був липень. Тут поселився військовий "Рамзес". Він був такий, як психолог, вирішив, що з місцевими треба підтримувати дружні стосунки. Не знаю, яке у нього було завдання. Наполягав на тому, щоб я роздавала гуманітарну допомогу. Я відмовилася її роздавати. Потім я їхала на велосипеді, він зупинив мені й каже: "Я від свого командування отримав зауваження, що я займаюся "гуманітаркою". Я однаково відмовилася.

"Рамзес" налаштовував людей проти мене. Говорив, що староста не хоче нічим займатися, про селян не думає, не хоче забезпечувати гуманітарною допомогою

Проводилася агітаційна робота, що росіяни тут надовго, що їм подобається наше село, що по закінченню він, "Рамзес", придбає собі тут будинок. Показував людям шеврони "Харківська республіка". Тобто перетягував людей на свій бік і багато людей йому вірили. Чому вірили, навіть не можу пояснити. Але були люди, які були впевнені, вірили, що це ненадовго, що нас не зможуть кинути, залишити, нас звільнять.

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині
Село Борщівка на Харківщині. Квітень 2023 рік. Фото: Суспільне Харків

У мене був телефон, який я могла про всяк випадок показати. І один — той, з яким я зв’язувалася з представниками підконтрольної Україні території. По селу було багато прильотів. Щойно обстріли закінчилися у мене вже вдома були "Рамзес" і його помічник, Андрій. Цей "Рамзес" каже: "Я з женщінами не воюю". Почали тикати у груди мого чоловіка, кричати: "Я казав твоїй дружині, що підірву будинок з усіма, хто в тому будинку".

Втеча з села

Коли телефон забрали, я зрозуміла, що мені треба виїжджати. Я знала, що ось-ось нас звільнять, треба потерпіти. Я сіла на велосипед, поїхала до колеги. Мене вивезли до Бригадирівки.

Родичка провела мене городом, закрила в гаражі. Потім показала, де я можу переховатися. Це був розвалений будинок без даху, вікон та дверей. Знайшла там куток, де була стеля, знайшла цеглини й сіла. Там я переночувала

Настільки я вже не боялася собак чи ще чогось. Боялася того, що пішов дощ і я не виберуся. Ми не проїдемо полями, а у Вишневому був блок-пост.

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині
Староста Борщівського округу Лідія Шульга, яка була в полоні російських окупантів, повернулася до роботи. Квітень 2023 рік. Фото: Суспільне Харків

Але ми виїхали, мене довезли в Шевченкове. Я побачила гурт жінок, які розмовляли телефоном. А у нас телефонів не було. Попросила в однієї жіночки телефон, вона мені дозволила. Я зателефонувала директору агрофірми й заступнику міського голови, попросила допомоги. Ця жіночка мені запропонувала піти до гуртожитку, де можна обігрітися.

Пройшло пів години, не більше. Почула автівку. Дивлюся, стоїть російське авто. Піднялися військові у балаклавах, посадили мене в автівку. Їхали ми недовго, спустили мене в підвал. У підвалі ще були люди. Чекала допиту.

Я зрозуміла, що та жінка, яка дала телефон, вона мене просто здала, зрадила. Вона доповіла, по цьому доносу я потрапила до підвалу

Арешт на чотири доби

На ранок мене вивели, посадили в автівку, знову поїхали. Коли зупинилися і запитали, де Крючки, я зрозуміла, куди мене везуть. Думаю, якщо мене повертають, то будуть тортури, катування, допит. І тут мені стало страшно. Цього я боялася найбільше.

Чомусь від розстрілу мені не страшно. Це раз, і все. А от фізичні знущання — це страшно

Привезли у Балаклію. Я знала, що в'язнів тримали у бібліотеці та у відділі поліції. Мене привели до відділу поліції.

Читайте також: У Балаклії російські окупанти облаштували катівню для місцевих жителів — поліція

Завели у першу камеру, там були три жінки. Вони вже були після допиту, дуже налякані, майже не розмовляли зі мною. Понеділок, вівторок, середу мене не викликали. Безссоні ночі, напруга, очікування, коли мне викличуть. Не хотілося ні пити, ні їсти, ні спати. Був страх.

Повернення до села

У камері було вікно, ми бачили час доби. Уже сіріло і ми почули команду: "По машинах". Далі настала тиша. Потім почався стукіт. Ми всі мовчали.

Стук був сильнішим, метал по металу. Думки, що нас визволять, не промайнуло. Відкрилися двері. Зайшов чоловік і каже: "Дівчата, ви вільні". Нас наче підірвало!

Радість переповнювала. Я йшла, не бачила стежки. У мене ніби пульсувало: "Я жива! Я жива. Дякуючи Богу, дякуючи нашим хлопцям, завдяки ЗСУ!" Я ще не знала, що вони вже тут, але розуміла, що це вони, це їхня заслуга. Завдяки оперативності, швидкості, росіяни просто потікали, у них не було часу.

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині
Село Борщівка на Харківщині. Квітень 2023 рік. Фото: Суспільне Харків

Я рвалася у село, тому що не знала, що з рідними. По дорозі бачила побиті будинки, лежали опори. Людей не було. Проїхала до селища Нафтовиків, було багато побитої російської техніки, "Урали", БТРи, легкові авто із Z-ками. Потім побачила людей, поговорила. Зраділа, що всі живі, що село ціле, не розбомблене. Школа ціла, наша адмінбудівля ціла. Магазин розбитий, але лише тому, що там ховали російську техніку.

"Жива завдяки ЗСУ": російські окупанти тримали у полоні старосту села на Харківщині
Розбитий обстрілами магазин у селі Борщівка. Квітень 2023 рік. Фото: Суспільне Харків

Люди зустрічали, раділи, обіймалися. Дехто просто вітався. Хто був радий бачити, хто як. Я знаю, хто чим дихає зараз. Дехто, може, жаліє, що були якісь вчинки. Дехто, може ще чекає. Але не дочекається.

Що відомо

  • Під час окупації села Борщівки, що за 11 кілометрів від Балаклії, російські військові крали пальне, техніку і пшеницю, а зерносховища пошкодили обстрілами. Пів року окупанти розміщували на дворі підприємства свою техніку та склади зброї, а до та після окупації — били по території.

Читайте також

100 днів полону. Історія фотографа, який зняв, як російські окупанти заходили до села на Харківщині

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube

На початок