Дмитро Керімов до початку повномасштабного вторгнення працював на посаді начальника караулу — виїжджав на пожежі з особовим складом, займався порятунком людей, ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Під час війни йому довелося з колегами витягати десятки людей з-під завалів, працювати під обстрілами й гасити масштабні пожежі. Деякі пожежі рятувальники не могли загасити до 3 днів.
Заступник начальника 9-ї пожежно-рятувальної частини Харкова Дмитро Керімов поділився своєю історією роботи під час війни з Суспільне Харків.
Бачив, як росіяни захоплюють школу на вул. Шевченка
У рятувальній службі Дмитро Керімов працює з 2015 року, каже, завжди хотів мати професію та офіцерське звання рятувальника.
"24 лютого я повинен був заступати на добове чергування, але війна зустріла мене ще в ліжку. Я прокинувся від вибухів, але не міг зрозуміти, що взагалі відбувається. Ніхто не був готовий до цього, не налаштований. Відразу пішли до вікон, дивитись, що відбувається", — згадує харківський рятувальник.
За 15-20 хвилин Керімову зателефонували з роботи — почалось вторгнення, потрібно терміново прибути до місця служби. Дмитро зібрав речі та поїхав на роботу.

"Наш перший виклик — потрапляння снаряда у шестиповерховий будинок на Новоолександрівському проспекті, відбулося загоряння даху та квартир на верхніх поверхах. Це було в той час, коли окупаційні війська намагалися зайти до Харкова, в них це навіть вийшло, тому що ми з горища цього будинку бачили школу, яка розміщена на вулиці Шевченка, яку вони саме захопили", — розповідає Дмитро Керімов.
"У перші місяці повномасштабної війни наш підрозділ практично постійно перебував на виїздах. Могло бути 5-6 викликів за добу. Ніхто навіть не рахував кількість людей, яких нам вдалося врятувати", — каже співробітник ДСНС.
"Весь під’їзд міг обвалитися"
Дмитро розповідає, масштаби руйнувань у Харкові вражали: "Для нас була новина, що весь будинок за секунду може стати просто звалищем каміння, шиферу, будівельних матеріалів".

"Ми розуміли, що у будинках могли перебувати люди. Оскільки багато людей виїхало, то інформацію про перебування людей нам ніхто не міг надати. По ситуації орієнтувалися, намагалися знайти людей, бо під завалами часто були поранені. Також було багато загиблих. Це було не те що несподівано... Наша специфіка роботи така, що ми з пораненими й загиблими стикаємося, але не в таких обсягах", — згадує Керімов.

"Людей доводилось діставати з-під завалів за допомогою техніки з надією, що ще знайдемо там когось вцілілого. Ми не могли, наприклад, вручну самі підняти балки перекриттів, плити, а під ними перебували люди. Ми в найкоротші терміни намагались знайти техніку, яка буде підіймати ці важкі конструкції, щоб ми могли далі просуватися, доки не знайдемо всіх постраждалих", — розповідає рятувальник.
Шість годин діставалися до заблокованого плитами
Дмитро Керімов каже: психологічно впоратися з наслідками повномасштабної війни було складно, бувало, що під час роботи на місцях влучання була загроза повторних обстрілів. Допомагало усвідомлення відповідальності за людей, які потребують допомоги, каже рятувальник.
"Якщо ми не поїдемо, то цим людям ніхто не зможе допомогти, ми їм даємо хоч якийсь шанс. Це наша робота, ми всі знали, куди ми йдемо, коли працевлаштовувались", — говорить Дмитро Керімов.

На одному з викликів чоловік повідомив, що під завалами перебуває його товариш, з яким є зв'язок телефоном.
"Ми не могли одразу зрозуміти, в якій частині завалу перебуває ця людина. Чоловік сказав, що на нього капає вода, світла немає, але він цілий. Ми порадили перебувати якомога ближче до стіни, присісти та не робити ніяких рухів, щоб його не засипало", — каже рятувальник.
"За допомогою автокранів почали підіймати плити, якими він був накритий. Десь за шість годин ми змогли врятувати чоловіка. Це були надзвичайні відчуття, коли людина, яка розуміла, що, можливо, це вже все, знову побачила світло, людей і потрапила на свіже повітря", — згадує Дмитро.
"У перші місяці вторгнення було найтяжче"
Частина Дмитра працює у центрі Харкова, тож робота з пожежами там має свою специфіку, пояснює Керімов.
"Це старі дерев’яні будівлі, обкладені цеглою, там відбувається горіння саме всередині старого дерева. Ці пожежі потребують дуже багато часу для гасіння вогню. Навіть було таке, що декілька днів ми не могли ліквідувати пожежу, бо багато порожнин у будинках", — говорить рятувальник.
"Дуже довго і складно в нас відбувалося гасіння управління Національної поліції України. Цю пожежу ми гасили близько трьох днів: багато дерева, перекриття, все дерев’яне", — згадує Дмитро.
В перші місяці не виїжджали з пожежної частини
Дмитро Керімов каже, в перші місяці вторгнення рятувальники працювали навіть у вихідні.
"Якщо хлопцям з інших караулів потрібна була допомога, то ми навіть у свій вихідний могли також виїжджати, щоб допомогти їм розбирати завали. Ми постійно перебували в підрозділі", — каже рятувальник.
"Після тих об'ємів, які ми загасили, зараз загоряння однокімнатної квартири — це пожежа, яку можуть загасити дві людини без великих зусиль. Раніше, навіть якщо це однокімнатна квартира, треба було думати, куди подавати стволи, як і що робити. Зараз відразу зрозуміло, що потрібно робити", — говорить Дмитро Керімов.
Авторки: Вікторія Черникова-Берездецька, Ольга Ульянова.
Читайте також
"Ми знали, що за нас воюють": рятувальники Балаклії — про роботу та полон під час окупації
Рятували, гасили та розвозили молоко й кашу: як працювали під час окупації надзвичайники Ізюма