Понад тисяча людей звернулася до центру арттерапії "Без меж" у Первомайському на Харківщині з початку повномасштабної війни.
Психологи-волонтери безплатно займаються з півсотнею дітей та кількома десятками дорослих, яким потрібна психологічна підтримка, говорить керівниця артцентру Галина Погорєлова.
Трирічний Родіон — один з тих, хто відвідує цей центр. Разом з родиною хлопчик живе у Первомайському.
"У мене ще вдома старший син, йому 14. Каже: "Мама, я відмовляюся жити в таких умовах". Молодший менше висловлюється, але нервує. Особливо, коли світло вимикають", — розповідає мама Родіона Марина.
На заняття до артцентру вже третій місяць ходить Єремій. Його родина тимчасово переїхала до Первомайського з району Північної Салтівки у Харкові, каже його мама Ірина.
"Дитині було дуже важко адаптуватися. Він плакав ночами, хвилювався, тож ми вирішили сюди походити. Поки важко психологічно і морально туди повертатися. Ми не можемо поки. Це дуже важко і страшно, з дітками по підвалах не хочеться знову сидіти", — говорить Ірина.
Центр арттерапії "Без меж" у Первомайському відкрили у березні, розповідає його керівниця Галина Погорєлова.
"Як тільки розпочалися воєнні дії, я побачила на прикладі навіть своїх дітей, що вони почали відчувати тривогу, страх. Оскільки я працюю в освіті тривалий час, я одразу замислилася над тим, а як же інші діти? Тому у мене одразу виникло бажання стати корисною", — згадує Галина.
Нині у центрі безплатно займаються більш як 50 дітей та дорослих. З ними працюють три психологи-волонтери. За допомогою творчості вони допомагають визначити внутрішні страхи та подолати їх, розповідає психологиня Оксана Шаргородська.
"Ми можемо і покричати, і поспівати, і поаплодувати. Ми навіть малювали долоньками на стіні. Зараз у нас вже ремонт, ми це вже замалювали. Діти були у такому захваті. "А що, так можна?". Звісно можна. У нас можна все. У нас такий чудо-кабінет", — говорить психологиня.
За словами керівниці центру, за час його роботи за психологічною допомогою звернулися понад тисяча людей.
"Коли ми дивимося в очі наших дітей, а вони нам посміхаються. Це тепло, ви знаєте, навіть не думаєш вже ні про що. Не думаєш про те, що трапилося, що нам усім тяжко. У нас тут вже така велика сім'я", — каже психологиня.
