25-річний Ілля Пунтусов після 54 днів у Ізюмі зміг виїхати на підконтрольну Україні територію. Аспірант київського вишу планував провести зиму у батьків, чий будинок розташований у тій частині міста, яку майже одразу окупували росіяни. Про ситуацію в окупованому місті та евакуацію Пунтусов розповів Суспільному.
У перші тижні повномасштабного вторгнення армія РФ обстрілювала Ізюм з авіації, важкої артилерії, мінометів і танків. Поблизу будинку, де живуть батьки Пунтусова, впала 500-кілограмова бомба, яка не розірвалася. У місті зруйновані або пошкоджені близько 80% багатоквартирних будинків, розповідає чоловік. Приватний сектор постраждав менше. В Ізюмі з 6 березня і до сьогодні немає електрики, газу, води, опалення, інтернету та зв’язку.
На початку березня Ілля хотів виїхати у Краматорськ. Його дівчина відмовилася залишати батьків, які були в Ізюмі, сподіваючись на майбутні зелені коридори. За два дні мости підірвали, єдиним напрямком залишилася дорога до Харкова. З середини квітня евакуацію відкладали через постійні обстріли. 3 травня Пунтусову вдалося виїхати та вивезти дівчину. Місто залишила й родина Іллі. Далі — пряма мова.
Легенда на блокпостах
З евакуацією було дуже проблемно через те, що маршрут, яким ми виїжджали, пролягав через Балаклію. Після того, як ми з’їхали з харківської траси в напрямку Балаклії, проходили блокпости, нас намагалися розвертати, якби ми не підготували заздалегідь легенду, яка була більш-менш аргументована, ми б, мабуть, вже і не змогли б поїхати.
У нашому варіанті це було, що моя дівчина вагітна, що вона на шостому місяці, що вона два місяці просиділа в підвалі без УЗД, що їй дуже треба до лікарні. Ми знали, що на той момент у Балаклеї міська лікарня не приймала цивільних, і це було підставою спершу їхати в саме місто, а потім підставою його залишити.
За нашими спостереженнями, на декількох блокпостах після того, як вони чули цю легенду, мінялися в обличчі, намагалися якось допомагати, передавали цю інформацію на інші блокпости, але це стосується лише російського контингенту, це були саме російські солдати — не кавказці, не буряти, це саме російський контингент. Здебільшого контингент там був, на жаль, з окупованих територій, це Донецька, Луганська "республіки". Це найгірший варіант. Тому що їм подобалося те, що відбувається в Ізюмі та взагалі в Україні.
Усі стереотипи, які про них [бойовиків "ЛДНР"] зараз є, це усе збігається повністю. Моїх особистих бесід не було за межами блокпостів, але те, що я бачив, це якась особиста образа на те, що вони "вісім років це переживають, ніяк не можуть пережити" і якось компенсують зараз.
"Роздягають та перетрушують речі"
Через те, що у мене призовний вік, для них було дуже незрозуміло, як я досі не військовозобов’язаний, як я не служив у армії. Для них не є аргументом, що я досі студент, для них дуже дивно, як хлопець у 25 років може бути аспірантом.
Коли у них закінчуються якісь приводи для того, щоб з тобою комунікувати, вони починають їх вигадувати. І один із таких — це татуювання. В мене один "рукав" і другий печатний, і один з них — це скандинавська міфологія. Для більшості це ні про що не говорить, вони це називають старослов’янська міфологія. І один зміг вбачити якийсь ультраправий, націоналістичний зміст.
Вони майже на кожному блокпості роздягають, перетрушують всі особисті речі. Перевірки на блокпостах дуже ретельні.
Вивезення людей до Росії
Усі, кого я знав у місті, навіть не намагалися виїхати в бік України. Усім розповіли, що виїхати неможливо, що їдьте краще до Куп’янська або ще краще до Росії. Я бачив, що вивозили маніпулятивно. Вони [окупаційні війська] приходили на площу, оголошували евакуацію, і люди, котрі втратили все, більше трьох-чотирьох тижнів жили у церквах, заходили, сідали до автобуса, а потім вони [окупанти] ставили табличку "Бєлгород" і вивозили людей до Бєлгорода. Люди могли не знати, куди вони їдуть.
Пропаганда в окупації
Росіяни декілька днів намагалися вести пропагандистське радіо на частотах та на гучномовцях. Проіснувало воно два або три дні, після цього перестало вести мовлення. Також вони поширювали пропагандистські листівки, але це дуже смішні речі, мені така одна трапилася 25 березня. Вона оформлена різними шрифтами — там курсив, там жирний, різнокольорові виділення, рамочки.
Продукти та медицина
Жодного постачання продуктів не було до початку квітня. Десь з початку квітня почали возити якісь люди з Куп’янська перші товари за дурні гроші: пакет гречки був гривень 150. Готівки у людей, якщо і залишилася, то на цей час це зовсім мінімум, тому що вона там ні звідки не з’являється. Я знаю людей, котрі возять продукти з України. Такі, які не дуже псуються — хліб, макарони, олія.
Росіяни намагалися видавати гуманітарну допомогу на камеру, вони привезли свого журналіста і вони видавали щось на кшталт гуманітарної допомоги, на яку умовно могла прожити одна людина десь тиждень. Після цього вони, це вже друга половина квітня, почали роздавати гуманітарку від імені Росії через владу, яку вони поставили, через щось на кшталт вуличних виконкомів. Вони почали роздавати половину від того, що роздали тоді. Одна банка тушкованки 350 грамів, банка паштету, крупа або макарони — це набір на одну людину на тиждень. Усі товари російського походження.
Російська армія мародерить, потім приходить до місцевих, продає їм за безцінь якісь сільськогосподарські речі. Нам пропонували купити мотоблок майже за безцінь, який за декілька днів вкрали. І місцеве населення вступає у взаємодію, дає їм гривню, вони за цю гривню купляють харчі, горілку. Горілка там дуже ходовий товар, самогон, місцеве вино. Вони міняють алкоголь на провізію місцевим.
Медикаментів немає жодних. Про те, щоб якось надавали медичну допомогу, такого не знаю. Можна було взяти якісь медикаменти, які були в наявності, у російських медиків. Я бачив, як робили перев’язки одній дитині, яка отримала поранення, та роздавали жінкам, людям похилого віку медикаменти, які у них були.
"Намагаються маскувати наслідки після того, як стала відома Буча"
"Місцева влада" організувала перепоховання, тому що самі поховання були у дворах багатоповерхівок, де гинули люди, вони їх ховали прямо у дворах цих багатоповерхівок. По місту багато хрестів було. Зараз там активно розбирають завали, я так розумію, що вони намагаються маскувати наслідки [обстрілів та злочинів] після того, як стала відома Буча.
Там, наскільки я знаю, є навіть якийсь транспорт, який підписаний як ритуальний, і вони там щось роблять, але це дуже недавно, може два тижні тому. Увесь березень нічого з цим не робилося, можливо, після 10-15 квітня почалося.
Що відомо
- Ізюмський напрямок залишається найгарячішою точкою в Харківській області. Окупанти зосереджують основні зусилля на підготовці до наступу на напрямках Ізюм — Барвінкове та Ізюм — Слов’янськ.
Читайте також
"Мамо, я знав, що ти мене врятуєш": історія евакуації з Ізюма
