На Харківщині завершили розмінування села Гракового, яке після російської окупації, за даними пресслужби Міністерства економіки та довкілля України, було на 90% забруднене вибухонебезпечними предметами. Через майже чотири роки після деокупації сапери очистили понад 50 гектарів та знешкодили близько 500 боєприпасів.
До початку повномасштабного вторгнення у селі було 700 жителів, а зараз залишилося 220 разом з ВПО.
Чи допоможе розмінування повернути людей у село — у матеріалі Суспільне Харків.
«Все рвалося, дуже багато вони "пелюсток" тут накидали нам, дуже багато розтяжок, мін»
Алла Карпова — одна з 220 жителів Гракового, які після деокупації чотири роки чекали на розмінування свого села. Жінка каже, тільки зараз змогла без остраху провідати могили рідних.
«Я тепер можу вийти, посидіти й не думати, що зараз "пелюстка" десь вибухне. Якось дихати стало легше. Я на цвинтар можу піти, бо там теж розмінували. А було страшне там», — говорить Алла Карпова.
Хлопці приїжджали до нас з сьомої ранку і виїжджали о сьомій-восьмій годині вечора — вони робили на совість. Кожен сантиметр вони тут обстежували. І в хатах — хати розбиті, а вони заходили, бо не дай бог.
Аллі Карповій з сім'єю на початку повномасштабного вторгнення довелося виїхати з Гракового до Львівської області, бо їхню домівку розбили росіяни.
«Фасадна стінка, дах, вікна, двері — все, все, все. Паркан — все, нічого не було. У мене тут вони ховали "Гради". Коли звільнили село, ми вирішили з чоловіком повернутися назад. На жаль, мама моя померла там на Львівщині, ми її там поховали. А коли приїхали, побачили, що тут страшне було: все розбите, людей нема, всі налякані. І почали трішки відновлювати, але дуже було лячно, бо все було заміноване», — розповідає жінка.
Все рвалося, дуже багато вони «пелюсток» тут накидали нам, дуже багато розтяжок, мін — і протипіхотних, і протитанкових. Ось це все рвалося у мене на городі, бо на городі стояли у мене машини зі снарядами. Ось тут одразу навскіс дві пушки стояли, які обстрілювали наше населення громади та й не тільки.
На думку Алли Карпової, жителі Гракового навряд чи повернуться у розміноване село, бо росіяни більшу його частину зруйнували.
«Вони б захотіли — так все зруйноване. Все, що можна було, трішки підремонтували. А зараз дуже важко, будматеріали дуже дорогі. Є гуманітарні фонди , які заходять і щось допомагають нам. Але крім матеріалів треба ще сили, щоб це все відремонтувати. Багато людей би хотіли повернутися додому. У мене в чоловіка сестра, вона, на жаль, виїхала на Івано-Франківщину. Пише вірші, що дуже хочеться додому», — говорить жінка.
Усього 200 людей, і то моя вулиця — я і ще жінка живе, все. Все зруйноване, ніхто ніде не живе, бо де жити. Все розбите. У сусідів все розбите, яку вулицю не візьми.
«Я не бачу тут сенсу повертатися»
Попри те, що тепер ходити селом стало безпечніше, для повернення людей цього замало, каже житель Гракового Валерій Пугачов. За його словами, роботи в селі практично немає, школа та садок не працюють, бо зруйновані.
«Багато ж таких випадків було: жінка підірвалася, на город пішла картоплю копати — на "пелюстці" підірвалася. Людина на рибалку поїхала — підірвалася. Треба ж розуміти, що тут були росіяни, що тут вони залишили по собі дуже багато «сюрпризів»», — говорить житель Гракового.
Село розбіглося і майже вимерло. Ось доживуть такі як я, може, трохи старші — і все, практично села тут не буде. Багато виїхали, вже все — вони знайшли себе. Ну а куди повертатися — школи немає, роботи тут практично немає. Я не бачу тут сенсу повертатися. По-перше, тут треба все відновлювати.
Жителька Гракового Вікторія Купріна каже, що після розмінування може спокійніше пересуватися селом, бо раніше боялась і за себе, і за рідних.
«Ми боялися. Усюди були ці бурʼяни, ніхто нічого не прибирав, бо всі бояться. Зараз, звісно ж, не страшно ходити десь там, кудись дітей навіть (відпускати — ред.). У мене онуки — за онука боялась — десь побіжить, не дай бог що», — розповідає жінка.
Вікторія Купріна вважає, що жителі Гракового, які виїхали, вже не повернуться у село.
«Я думаю, що вони робили для села, для нас — для тих, хто тут зараз, а не думали про тих, хто повиїжджали. Я думаю, уже ніхто повертатися не буде. Уже три роки пройшло — ті, хто хотіли, повернулися в такі хати, в яких не було даху, вікон, дверей, нічого. І люди це відновлювали, жили там, і холодно було — якось вижили. Живуть і стараються щось зробити у своїх оселях», — говорить Вікторія Купріна.
А ми вже звикли тут, ми навіть нікуди не збираємося виїжджати. Не хотілося б кудись їхати.
«Люди ходили по хліб, по товари, а поруч була велика небезпека»
Майже чотири роки жителям Гракового доводилося ходити селом лише перевіреними стежками, розповів директор департаменту цивільного захисту ХОВА Іван Сокол. За його словами, в першу чергу сапери розмінували лінії електропередач, а на розмінування самого села, яке тривало пів року, кошти збирали на урядовій платформі United24.
З початку 2026 року сапери очистили центр Гракового, кладовище та найбільш заміновані вулиці, каже староста села Анатолій Коровкін. За його даними, до початку повномасштабного вторгнення у селі жили близько 700 людей, а зараз там 220 жителів разом з переселенцями.
«Цьогоріч була дуже велика проведена робота з розмінування села. Було розміновано понад 50 гектарів землі в селі — центр села, декілька вулиць були розміновані — сильно забруднені. Була у нас інформація, де було дуже багато мін на одному гектарі землі, і саме ці ділянки були розміновані в першу чергу. Решта території села також є забрудненою, але, сподіваюсь, не сильно», — говорить Коровкін.
За його словами, під час розмінування в селі знешкодили близько 500 боєприпасів.
«Розмінування — це велика робота не тільки для того, щоб люди повернулися, а для безпеки тих, хто проживає в цьому селі. Тут центр був дуже замінований, були "пелюстки", міни. Також знаходили тут протипіхотні міни», — каже староста.
Напроти магазину в кущах була міна МОН-50, яка була направлена на цей магазин. Люди ходили по хліб, по товари, а поруч була велика небезпека. Все знешкодили, все прибрали.
За словами старости, нині у селі відновлені всі комунікації, працює амбулаторія, магазини та місцеві соціальні служби. Після закінчення війни планують відновити початкову школу та дитячий садок.
«Село, в принципі, живе — відбудували дуже хороші два магазини продуктові, дітки ходять онлайн у школу, садка немає. Сподіваємося, що після закінчення цієї війни будемо відроджувати і початкову школу, і садок. У нас працює амбулаторія постійно, приймаємо людей. Соцпрацівники є, працюють, і по догляду за пенсіонерами є соцпрацівники. Село не заросло, центр, як можемо, косимо, прибираємо», — розповідає Анатолій Коровкін.
У селі після російських влучань відновили понад 100 будинків, перекрили дахи.
«Є ще декілька будинків, які стоять, чекають, коли люди повернуться. Але люди перебувають за кордоном, чекають закінчення війни й, можливо, тоді зможуть повернутися у свої будинки», — каже Коровкін.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
