На початку травня 60-річний вчитель фізкультури з Ізюма Віктор Шкарлет взяв участь в ультрамарафоні, який проходив у чеському місті Костянтинові Лазні. За шість днів він пробіг 562 кілометри та зайняв 10 місце серед 38 учасників на цій дистанції.
Про життя, яке з дитинства пов'язане зі спортом, підготовку до ультрамарафону та чому у 2022 році залишився в окупованому Ізюмі, Віктор Шкарлет розповів Суспільне Харків.
"Перші мої змагання були у 2013 році — я поїхав на «Одеську сотку»"
Житель Ізюма Віктор Шкарлет 34 роки працює вчителем фізичної культури у Липчанівському ліцеї на Харківщині. Чоловік каже, основне його хобі — це футбол, яким він почав займатися ще у дитинстві.
"Професійно займався у молодості, але рано завершив свою кар'єру, у 24 роки. Я був воротарем, але перевагу тоді віддав сім'ї, дитині — переїхав у село, щоб було чисте повітря. Коли переїхав у село, три роки ще догравав у команді Ізюма, а потім трохи підвело здоров'я", — розповів Шкарлет.
Я думав, що запасу того, який з молодості, вистачить на все життя, але виявляється що здоров'я потрібно підтримувати. Тому у мене був період у 30 років, коли я "упав на дно", але зробив вчасно висновки, почав займатися собою, і не допускаю тепер, щоб до того стану дійти.
Після завершення футбольної кар'єри Віктор обрав гірський туризм. Цьому виду спорту він присвятив шість років, а потім росіяни анексували Крим, куди чоловік ходив у походи сам чи з учнями.
"Вирішив бігом зайнятися. Перші мої змагання були у 2013 році — я поїхав в Одесу на "одеську сотку", це було 100 кілометрів. Запас моєї футбольної міцності, гірський туризм, це зіграло свою роль і я 100 кілометрів пробіг за 14 годин 53 хвилини й з 300 учасників я тоді зайняв 27 місце", — пригадав Шкарлет.
А потім я перейшов на добовий біг і поїхав на чемпіонат України в Києві. З першого разу, у футбольних кросівках, не знаючи нічого про добовий біг, харчування, екіпірування, підготовку, я пробіг 141 кілометр за добу.
"І тоді у мене виникло бажання, точніше мрія — виконати нормативи на кандидата в майстри спорту, хоча б раз виступити у складі збірної України на чемпіонаті Європи або світу з добового бігу й взяти участь у змаганнях з шестидобового бігу. Останній пункт я вже виконав. Я до цього йшов 12 років", — додав чоловік.
"Була мета залишитися живим, бо потрібно було повернутися додому та ще й городи попорати"
Про те, що у Чехії відбудеться ультрамарафон, спортсмен дізнався з оголошення з інтернету.
"Я прийняв рішення, тому що хотів дуже, але заважали то коронавірус, то війна, то травми з футболу. А тут вже все зрослося — мені 60 років, за кордон випускають, тому й поїхав, попри труднощі. Винятковість цих змагань у тому, що з часів незалежної України, українці шестиденний марафон пробігали, за статистикою, близько 100 разів, а людей, які пробігали цю дистанцію, десь близько 30", — розказав Шкарлет.
Це дуже рідкісні змагання, вони дорогі. Наприклад, внесок для участі — 18 тисяч гривень, тисяча гривень — іменна футболка. До того ж дорога, проживання, харчування — це вийшло мені близько тисячі євро.
Участь у біговому фестивалі взяли 186 спортсменів з 18 країн світу, які змагалися у шести дисциплінах.
"Змагання були дуже добре організовані. Крім представників з Європи — Великобританія, Франція, Італія, Іспанія та інші — був, наприклад, спортсмен з Малайзії. Тобто, географія змагань дуже широка. Я багато де бігав, але такої організації ще не бачив, просто ні до чого причепитися. І харчування, і траса, і освітлення — все було супер", — розказав Віктор Шкарлет.
Всі цікавляться, як проходять ці добові забіги? Як ми там — їмо не їмо, спимо не спимо. Насправді такі змагання — це коло довжиною близько кілометра, найчастіше у парку чи на стадіоні, і по колу рухаються спортсмени. Є суддівський намет, пункт харчування, пункт відпочинку, учасники можуть свої намети поставити. Також там є душ, туалети, масажний кабінет.
Віктор Шкарлет каже, коли він брав участь у добовому марафоні, намагався не спати, щоб не втрачати час. У шестиденному марафоні, за його словами, без відпочинку організм не витримає навантажень.
"Кожний свою тактику визначав. У мене була така схема — я погано переношу спеку, я загартований на холод, хоч взимку по морозу у шортах бігай, не мерзну, а ось влітку мені важко. Тому вдень, коли спека, я більш відпочивав, а вночі потім наганяв. А інші спортсмени навпаки — зранку виходять, до вечора бігають, а потім йдуть на всю ніч спати", — розказав житель Ізюма.
Але загалом для мене ці змагання були найлегші. У мене витривалість дуже розвинена. Швидкісні змагання мені важче, та й вік вже ж, а ось такі довготривалі дистанції даються мені легко. Я останній круг з такою швидкістю пробіг — у півтора раза швидше, ніж взагалі я бігав. Головне, я вважаю, це не місце, а самоперевершення. І всі кілометри, що я пробіг, всі вони мої.
Віктор Шкарлет каже, першочергово планував пробігти 500 кілометрів, але кінцевий його результат — 562 кілометри та 10 місце серед 38 учасників у його дисципліні.
"Коли я зрозумів, що я виходжу на 500 кілометрів, я збільшив собі відстань до 550 кілометрів. Чому 550? Це відстань від нас (від Ізюма, — ред.) до Києва. Але трошки більше я пробіг — 562 кілометри. В принципі, я міг ще пробігти 15-20 кілометрів, але була мета залишитися живим, бо потрібно було повернутися додому та ще й городи попорати. У мене два городи у селі загальною площею 60 соток, та ще у місті — на п'ять-шість соток", — сказав спортсмен.
"Війна показала, хто є хто": Віктор Шкарлет — про життя в Ізюмі під час окупації у 2022 році
У 2022 році, коли росіяни окупували Ізюм, Віктор Шкарлет не виїхав, а залишився у місті.
"Росіяни просто перед нами тут "загравали", тому що тут схід України, вони хотіли показати прихильність, але, повірте, у нас якщо людину забирали, вона зникала й більше не поверталася. Я залишився, але пізніше зрозумів, що я дуже ризикнув", — пригадав Віктор.
Шкарлет каже, перший місяць окупації в Ізюмі розграбували всі магазини та продуктові бази, у місті, за його словами, було голодування.
Люди понад місяць хліба не бачили, виживали як могли. Я їздив у село — там фермери просто на вулицю вивозили бочку з молоком. І я їздив на велосипеді, тому що у мене прописка сільська, й у мене був аргумент, чому я їду в село. І в селі було з продуктами легше, до того ж мене там всі знали, багато колишніх учнів, тому вони давали мені продукти, а я в місто возив до бомбосховища й роздавав людям по можливості.
Віктор каже, не виїхав ще й тому, що не думав, що місто окупують так швидко й воно буде відрізане від України.
"Якщо жінки та діти ще могли через Печеніги, а спочатку через Балаклію, виїхати, то пізніше все це перекрили й чоловіки могли виїхати тільки через Росію. А через Росію для мене неприйнятно було — у мене донька у Бєлгороді й ми не порозумілися з приводу початку повномасштабної війни. Тому я вже збирався через річку переправлятися у Савинцях, хоча це було й ризиковано, але на тому боці була Україна. Але вийшло так, що Ізюм визволили", — розказав житель Ізюма.
Вони (росіяни, — ред.), звичайно, нелюди. Для мене найбільшим приниженням було те, що ти в себе вдома, в Україні, і якісь приблуди починають відбирати мову, і ти нічого не можеш зробити, тому що вони зі зброєю, й неодноразово доводилося прикусити язика. І для мене це було страшніше, ніж голод, холод, воно ж все одразу зникло — світло, газ, інтернет. Але це — дрібниці у порівнянні з тим приниженням, що я відчував.
"Але в окупації люди були як брати — ділилися інформацією, їжею, абсолютно всім. Єднання нації було. І я тоді пишався, що українці такі. І у мене ті люди, з яким я пережив окупацію, вони зі мною залишаться назавжди. Окупація показала, хто є хто", — додав Віктор Шкарлет.
"Обов'язково бігтиму на День Незалежності"
31 травня Віктору Шкарлету виповнився 61 рік. Чоловік каже, попереду у нього відкритий чемпіонат з дводобового бігу у Чехії, який відбудеться 24-25 липня.
"Відгуляю день народження і буду готуватися серйозно, тому що представлятиму Україну, не можна осоромитися. А ще хочу взяти участь у змаганнях "Дика гонка" — це біг на п'ять чи 10 кілометрів, але з перешкодами", — поділився житель Ізюма.
Також Віктор Шкарлет планує влаштувати забіг на День Незалежності. Каже, що цю традицію для себе започаткував ще у 2020 році.
У 2020 році я пробіг Балаклія-Ізюм, 54 кілометри, у 2021 році — Харків-Ізюм, 103 кілометри. У 2022 році я не бігав, бо був в окупації. У 2023 та 2025 роках я бігав за маршрутом Ізюм-Савинці через Волохів Яр, це 85 кілометрів. У 2024 році — Ізюм-Святогірськ по трасі через Оскіл, це близько 90 кілометрів. І цього року також планую близько 80-90 кілометрів пробігти. Це у мене традиція, я з українським прапором біжу трасою й вітаю всіх зі святом.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
