41-річний старший матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти імені Михайла Білинського Олександр Закорецький з села Мерло Богодухівської громади повернувся до України під час обміну полоненими 15 травня 2026 року. Захисник потрапив у полон на металургійному комбінаті у Маріуполі та провів у неволі понад чотири роки, розповіла Суспільному його мати Любов Закорецька.
Олександр Закорецький брав участь в АТО у 2014 році, а у 2017 році підписав контракт зі Збройними силами: спочатку служив як звʼязківець, а від початку повномасштабного вторгнення РФ — як морський піхотинець, каже мати військового.
Провів три роки вдома й підписав контракт
Любов Закорецька розказує: у 2014 році її син зазнав контузії під час АТО та пройшов лікування. Три роки після цього він провів у рідному селі — працював охоронцем на місцевій фермі та підприємствах, а згодом долучився до війська.
"Він працював, а потім вирішив, каже: «Піду, мамо, контракт укладу». Просила, благала, звісно, — «Я піду». І пішов, служив за контрактом", — каже мати бійця.
Олександр Закорецький був звʼязківцем і виконував завдання на Донеччині, Луганщині та Сумщині — зокрема, разом із побратимами обороняв металургійний комбінат імені Ілліча у Маріуполі. Матір захисника додає, що син не розповідав усього про свою службу.
"Він мені всього дуже не розповідав, бо вони могли сьогодні бути там, завтра бути там... Він приїжджав, і на Сумському напрямку був. Він усього не розповідав мені. Каже: «Все ми бачимо, але я тобі цього не можу розповісти»", — розповідає Любов Закорецька.
Освіта кухаря стала в нагоді у війську
Захисник мав освіту кухаря, розказує його мати. Завдяки цьому він готував для побратимів на фронті, каже вона.
Він вивчився на кухаря. Дуже не схвалював — казав, що його мама змусила. А тоді, звісно, йому це дуже стало в нагоді. Із хлопцями, хто вмів готувати, — той готував. Їли, як могли. Він їм раз приготував — розповідав, що їм сподобалося.
"Він у мене добра душа. Працьовитий, дуже добрий, чуйний. Усім допоможе, з усіма поговорить, усіх зрозуміє", — розповідає про сина Любов Закорецька.
Сам сказав, що потрапив в полон
Олександр Закорецький потрапив у російський полон 12 квітня 2022 року, коли росіяни прорвалися на територію Маріупольського металургійного комбінату.
Їх взяли — це завод Ілліча. Син каже: "Ми в оточенні, ми тримаємо оборону. У нас ні їсти, ні пити нема, ні води нема, ні чим відстрілюватися — нічого нема". Росіяни оточили, кричали: "Здавайтесь! Здавайтесь!" Вони (36-та бригада, — ред.) тримали оборону до останнього. Там багато хлопців на прорив пішли, багато хто з них і не залишився в живих.
Того ж дня Любов Закорецька востаннє говорила з сином: він зателефонував до неї й повідомив, що перебуває в полоні.
Пізніше мати захисника побачила допит Олександра та інших бійців бригади в інтернеті.
"Росіяни їх допитували: «Ви хто? Яка у вас спеціальність?» Вони всі казали: «Ми РЕБівці, ми звʼязкові». Тоді вони вже перейшли у морську піхоту, бо треба було комусь відбиватися, відстрілюватися — це те, що я знаю. І все — після того ніякого звʼязку чотири роки, місяць і три дні", — каже Любов Закорецька.
Рідні військового зверталися до Координаційного центру протягом чотирьох років
Мати бійця розповідає, що зверталася до Координаційного центру разом із донькою Іриною та невісткою Ольгою. Вони разом їздили до Києва, а дружина бійця виходила на мітинги на підтримку полонених. Ольга — також військова, додає Любов Закорецька. Нині вона служить у Миколаєві.
"Ми їздили в Київ до Координаційного центру: і дочка, і невістка, всі ми були там. Вони сказали: «Ми в списки вносимо, ми туди приїжджаємо». Вони (росіяни, – ред.) не віддавали", — розказує мати захисника.
Також в Олександра Закорецького є син від першого шлюбу — 10-річний Єгор. Захисник востаннє бачив його ще немовлям, каже Любов Закорецька.
За її словами, Олександр не мав змоги зустрічатися із сином після розлучення із першою дружиною — вона також служила у війську та загинула у травні 2024 року. Нині Єгор живе зі своєю бабусею по материній лінії.
"Подзвонив і каже «Ма, я вже вдома»"
15 травня 2026 року Олександр Закорецький повернувся із російського полону. Того ж дня про повернення дізналися його рідні — першою цю звістку отримала сестра бійця Ірина.
"До моєї дочки подзвонили з Координаційного центру і сказали, що вже її брат перебуває на українському кордоні. Вона до мене одразу зателефонувала — це була радість, просто не передати. Це був крик душі. Оце так ми дізналися. Потім їм уже роздали тоді телефони — він одразу подзвонив до дружини, до мене, до сестрички", — каже Любов Закорецька.
Він мені подзвонив і каже: "Ма, я вже вдома". "Синку, мені Іринка подзвонила, їй у Координаційному центрі сказали, що ви вже перетнули український кордон. Як твоє самопочуття?", — питаю. "Нічого, мам, нормально".
Нині звільнений із полону захисник перебуває на реабілітації й телефонує матері по декілька разів на день. Любов Закорецька каже: син розповідає, що хоче додому, та розпитує новини про односельців та приятелів.
"Дзвонить і питає: як там ті хлопці, як там ті? Кажу: немає нікого, повиїжджали. Хто воювати пішов, кого вже поховали. Як там у селі, що там – йому хочеться почути все, бо стільки не бути вдома… Йому хочеться все про дім знати", — розказує мати бійця.
Зустрічати захисника у рідному селі після реабілітації планують разом з усією родиною та друзями, каже Любов Закорецька.
"Всі зʼїдуться, будуть і шашлики, буде все — будемо зустрічати, обовʼязково. Друзів багато, родичів багато — всі переживали, чекали, запитували, дзвонили дуже багато", — розказує мати захисника.
Що відомо про обмін військовополоненими між Україною та РФ, який відбувся 15 травня
15 травня Україна та Росія провели обмін полоненими. До України повернулися 205 захисників. Це перший етап обміну 1000 на 1000 між Росією та Україною, за посередництва США, повідомляв президент Володимир Зеленський.
Серед звільнених з неволі 15 травня були дев'ятеро захисників з Харківщини. Це двоє харківців, жителі Лозової, Змієва, а також Куп’янського, Богодухівського, Чугуївського та Ізюмського районів, повідомляв начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов.
Обміни полоненими, які відбулися у 2026 році
5 лютого 2026 року до України повернулися 157 громадян, серед них військовослужбовці та цивільні. Таку ж кількість людей відправили до Росії.
5 березня 2026 року з російського полону повернулися 200 громадян — воїни Збройних Сил, Державної спеціальної служби транспорту, прикордонники та нацгвардійці.
6 березня з російського полону повернулися 300 українських військовослужбовців і двоє цивільних.
Тоді у Міноборони РФ повідомили, що українська сторона також передала російській 300 солдатів армії РФ.
Напередодні Великодня, 11 квітня, до України з російського полону повернулися 175 українських захисників та семеро цивільних.
24 квітня з російського полону до України повернулися 193 українських військовослужбовця.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
