У Харківській області у 2025 році збільшили кількість дитячих садків, які можна відвідувати: у новому навчальному році діти можуть ходити до 55 дитячих садків, ще 27 закладів дошкільної освіти працюють у змішаному форматі. Інші — дистанційно.
Серед тих, хто з 2022 року через вторгнення РФ в Україну працює дистанційно, дошкілля у Сахновщинській громаді на півдні Харківщини.
Освітянки Юлія Черкас та Карина Біда, які у 2024 році потрапили до 50 кращих за версією Global Teacher Prize, розповіли, як війна змінила їхню роботу у дитсадку і як це вчити маленьку дитину дистанційно.
Напрацювали свою систему
Карина Біда — завідувачка дошкільного підрозділу Тавежнянської філії комунального закладу "Огіївський ліцей" на Сахновщині. Каже, що в освіті працює вже майже 20 років.
"Дошкільна освіта покликана для того, щоб повноцінно розвинути дитину, підготувати її до школи, щоб дитина була впевнена, стала особистістю. З новим законом про дошкільну освіту та дистанційкою дошкільний заклад став більше провайдером освітніх послуг: це не лише місце, куди ходять діти, це ресурс для родини, доступний навіть вдома. Тож сьогодні завдяки новому закону через дистанційку вихователь не тільки організатор безпосереднього освітнього середовища, він же і консультант, і плюс фасилітатор для батьків", — розповідає освітянка.
Із запровадженням дистанційки батьки були змушені стати більш активними учасниками освітнього процесу. Тільки за їхньої підтримки можна допомогти дітям виконувати завдання, підтримати їхній режим і організувати середовище вдома. Раніше середовище — це була група, іграшки, майданчик. Тепер їхнє середовище — це будь-який простір, у якому дитина взаємодіє з дорослими. Це в них вдома, це може бути кухня, їхнє подвір'я, їхня кімната, це все, де вони перебувають разом з дорослими.
За словами Карини Біди, адаптуватися до дистанційних занять з малечею після початку повномасштабної війни було складно. Пояснює: "Приходили рекомендації для школи, для вишів, але для дошкілля рекомендацій не було, бо ніхто не знав, що з цим зробити".
"Перш за все — санітарний регламент нам не допомагав взагалі, тому що він забороняє дітям перебувати перед гаджетами, перед комп'ютерами: понад 10 хвилин не можна. І тому з добрячий рік ми не знали, що з цим робити. Люди були на простої. Ми напрацювали свою систему дистанційного навчання. Ми створили електронний посібник. Звичайно, ми проводили заняття в Google Meet", — розповідає Карина Біда.
Сьогодні заняття відбуваються синхронно через додаток Zoom та із застосуванням віртуальної дошки Canvas. На тій дошці діти опановують віртуальні олівці, вчаться переміщувати предмети, видаляти зайве, випишуть. А вихователь в цей час допомагає виконувати завдання, тобто він синхронність бачить, що робить дитина, і він може скоригувати, що вона, наприклад, не туди поставила, він може самостійно виправити, взяти та повернути назад, або допомогти донести туди, куди треба. Звичайно, для того, щоб дитину заохотити, бо будь-яка дія повинна отримати винагороду, вихователь заохочує вихованців смайликами. Він виставляє, і в кожного на екранчику з'являється їхня оцінка — вихователь коментує смайлик.
"Такі зустрічі ми проводимо двічі на тиждень. Згідно з чинним законодавством, на онлайн-заняттях діти не можуть довго перебувати одночасно, тож двічі на тиждень ми проводимо синхронні зустрічі. А тричі на тиждень освітня діяльність проводиться асинхронно. Тобто педагоги в Viber групах, де батьки долучені до цієї групи, насилають тематичні відео згідно зі своїм плануванням, консультації", — говорить Біда.
Освітянка зазначає, що найскладніше у роботі з дошкільнятами — відстань.
"Дошкільнята ознайомляться з оточенням через дотик через відчуття, через рух, через музичного взаємодію. Уявіть, скільки життєво необхідних навичок діти змогли б опанувати поруч з вихователем. На жаль, через екран гаджетів ми не можемо це їм дати. Дітям важко знаходити спільну мову, дехто взагалі не вміє взаємодіяти, вони не граються, а ми знаємо, що дошкілля грати — це найважливіше. Тобто завдяки грі вони здобували ці необхідні життєві компетентності, які їм треба для того, щоб піти в школу", — говорить Біда.
У дітей з'явилась невпевненість, нерішучість, пригніченість. Тобто вони бояться висловити свої емоції. Ось, наприклад, ми просимо їх танцювати на занятті й ми танцюємо разом з ними, а вони соромляться. Вони соромляться бути дітками. Вони чомусь думають, можливо, щось не так. А знаєте, найстрашніше, що ми стали виявляти, що багато дошкільників мають проблеми з мовленням. Вони взагалі не вміють розмовляти.
"Дистанційка змусила переглянути саму модель співпраці. Від “Садок робить усе” до “Садок підтримує родину у вихованні”. І першочергове місце зайняли емоційний комфорт, зв'язок і підтримка", — сказала освітянка.
"Наші руки – це наші батьки, наші слова — це наші батьки"
Коли почалося повномасштабне вторгнення Юлія Черкас вже декілька років працювала в освіті. Черкас розповідає, що зрозуміти своє призначення змогла не одразу: вчилася в університеті внутрішніх справ на психолога, але коли працевлаштуватися до поліції не змогла, отримала пропозицію попрацювати в школі психологом.
"Пропрацювавши рік, я зрозуміла, що це воно: діти, ці щасливі очі їхні кожен день, обійми, ранкові ритуали, все. Оце воно — це моє. Потім мене запросили перейти уже наший даний дошкільний заклад, де я зараз працюю. Запропонували стати вихователем і психологом. Я була там і психологом, працювала на декретній посаді. А потім я все ж таки стала повністю вихователем", — розповідає Юлія Черкас.
Найбільше я отримую задоволення від того, коли ми з дітьми щось разом робимо і в них це виходить. І оці їхні захоплення від результату, що в них це вийшло, їхня радість, їхні емоції дають натхнення працювати далі.
Черкас каже, що її заклад дошкілля після початку повномасштабного вторгнення відновив роботу у березні 2022 року. Вирішили працювати дистанційно.
"Ми вирішили своїх батьків згрупувати, утворили ми групу в Viber, і почали потихеньку їм рекомендації надсилати, поради, наприклад, як діяти в стресових ситуаціях, коли вони чують сирену, щоб вони пояснювали дітям, що це таке. В університеті нас цьому не вчили, це, як-то кажуть, вже твій досвід життєвий. Так вже крок за кроком, ми створювали своє дистанційне навчання", — розповідає вихователька.
Ми почали записувати заняття. І в нас змінився пріоритет, який був до цього, коли ми ходили в садочок очне, в нас був пріоритет спочатку вихователь, дитина і батьки. Коли почалася війна цей пріоритет змінився, тому що наші руки – це наші батьки, наші слова — це наші батьки. І тепер наш пріоритет — вихователь, батьки, дитина.
Ми записуємо свої відео і записуємо, наскільки ми полегшуємо якісь важкі слова, щоб батьки могли донести до дітей завдання, що ми від них хочемо. Потихеньку почали записувати відеозаняття.
Юлія розповідає, що на час повномасштабного вторгнення, у її групі були діти віком 2-3 роки, тож, каже, була важлива соціалізація.
"Ми й на спортивний майданчик влітку ходимо, граємо, проводимо заняття. У нас з'явився безпечний освітній простір. Ми туди ходимо також з дітьми, щоб вони трішки комунікували між собою. Ну і, звичайно, соціалізація між дітьми самими та між дорослими, і дітьми також. Оце так от ми працюємо", — говорить Юлія Черкас.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
