Переломи, осколкові поранення та часткова ампутація стопи — таких травм зазнав 13-річний Назар Панін з Харківщини 4 листопада 2024 року, коли його друг кинув у нього нерозірвану міну "пелюстку". Попри загрозу ампутації, лікарям вдалося врятувати ногу хлопця. Майже три місяці у лікарні, десятки наркозів, пересадки шкіри та тривала реабілітація — тепер підліток вчиться ходити: спочатку з ходунками, а нині — з милицями.
Як майже через рік після вибуху дитина відновлюється та які прогнози дають лікарі — у матеріалі Суспільне Харків.
"В "швидкій" мені не повірили, казали, що це жарти"
Село, в якому живе родина Назара, розташоване за шість кілометрів від межі з Донеччиною, розповідає мама хлопця Євгенія Мостова. Каже, у 2022 році через них на Ізюм літали російські снаряди — саме їхньому в селі залишилося багато нерозірваних боєприпасів.
Назар розповідає, дістав вибухову травму торік восени, коли гуляв зі своїм другом околицями села.
"Він пропонував піти на смітник. І побачив чи міну, чи ракету, чи що. Він підібрав і кинув мені під ноги. З нього злетіла його ж сумка. Йому пробило легеню і печінку. Він пішов до траси. Я побачив сумку і доповз до неї, зателефонував у лікарню", — розповідає Назар.
Я бачив, як вибухала ця міна. І я не одразу побачив травму. Я зателефонував у "швидку" і сказав, що ми з другом підірвалися, але мені одразу не повірили, казали, що це жарти. Я лежав на одному місці, біля траси, та чекав лікарів.
Як забирала "швидка" та наступні кілька днів у лікарні, Назар не пам'ятає. Каже, коли прийшов до тями, в палаті була мама.
"Збирайся, він готовий"
Вибух стався 4 листопада 2024 близько 14:00. Мама Назара згадує, що це був звичайний день, син після уроків пішов гуляти. Каже, зателефонувала голова сільради, сказала, що, можливо, у сина ноги відірвані, але точної інформації не було.
"Мама моя поїхала одразу подивитися: де, що. І потім зателефонувала, каже: "Збирайся, він готовий". Я побігла до траси та сіла у "швидку". Він був майже непритомний", — розповідає Євгенія Мостова.
Спочатку хлопця відвезли до найближчої лікарні у Барвінковому, але звідти направили до Харкова, згадує жінка. Каже, місяць лікарі не давали ніяких прогнозів, але попри загрозу ампутації, ногу вдалося зберегти.
"Коли у нас була перша пересадка шкіри, завідувач лікарні нам завжди говорив, що все буде добре. Перша пройшла — він взагалі тільки сидів, лежав, вставати нам не можна було. Потім через місяць у нас була друга пересадка шкіри. Коли шви зняли, нам дозволили потрошку вставати, але це було дуже тяжко", — говорить Євгенія.
Взагалі ми перенесли три операції: дві з пересадки шкіри й одна була, коли ми в перший день потрапили у лікарню. А так взагалі за три місяці й тиждень, що ми пролежали, у нас було 17 наркозів.
"Ми не знали, що там є вибухонебезпечні предмети"
Назар пробув у лікарні три місяці. Каже, в лікарні було важко вставати на ноги, а вдома він старається "розходжувати" ногу, як радять лікарі.
"Після уроків я ходжу на дитячий майданчик. Вже біля стадіону трохи втомлююсь. У нас дитячий майданчик за будинком, і мені треба 20 хвилин, щоб туди дістатися. На гойдалках з друзями катаємося, граємо часто", — каже хлопець.
За словами хлопця, друг, з яким він дістав травму, вже вилікувався — хлопці продовжують спілкуватися.
"Ми не знали, що там є вибухонебезпечні предмети, міни. У школі розповідали про небезпеку, показували картинки — ось таке буває. У сільраді також висять такі плакати", — каже Назар.
Відновлення після травми
Вже через два місяці хлопець почав вставати: спочатку використовував ходунки, а зараз — милиці, розповідає Євгенія.
"З ходунками, подушку підкладали. Боляче, тяжко, але встали потроху. Дуже важко було. У лютому ми приїхали додому, але в дім дуже тяжко було потрапити: не було взуття, щоб йому на ногу налізло. Я знайшла волонтерів, і вони нам пошили адаптивний одяг, бо ми приїхали в апаратах Єлізарова — нам пошили чохол на ногу. І оце він у чохлі — під руки зі старшим сином заводили в хату", — згадує мама Назара.
Про те, щоб здатися, навіть думок не було. І три місяці, що ми були у лікарні, настрій був добрий. Не було депресії, "я нічого не хочу", ні.
Лікарі радять робити масаж ноги, розповідає жінка. Каже, прогнозів не дають, можливо, знадобиться ще одна операція, щоб позбутися кульгавості.
"Вони хотіли більшу частину кістки йому прибрати, щоб не було кульгавості. І коли ми приїхали, лікар каже: "Це у нього розійшлося, те розійшлося. Давайте ще додому". Скоро нам знову їхати. Не знаю, що вони скажуть, будуть нас оперувати чи ні", — говорить жінка.
За її словами, в Інституті Сітенка, до якого вони з сином їздили півтора місяця тому, задоволені результатами відновлення травмованої ноги підлітка.
Про пошкоджений будинок
Наприкінці травня 2022 року у будинок, де мешкає сім'я Назара, влучили п'ять касетних боєприпасів, розповідає Євгенія. Каже, нині їхня оселя в стані ремонту.
"Тут у нас дірка була 50 на 50. Потім у нас кухня була дуже пошкоджена, але ми зробили її. Стеля — взагалі дошки були, ванна кімната дуже сильно була побита, дах повністю розбитий. Міський голова Барвінкового надав тоді плівку — дощі пішли — своїми силами накрили. А потім благодійний фонд шифер надав — теж своїми силами прикрили. І ось нещодавно "Схід-SOS" нам зробили три кімнати, стелю підшили OSB-плитою", — розповідає Євгенія.
Каже, все інше роблять своїм коштом, але на все не вистачає: у сім'ї четверо дітей, а зарплата мала.
"Коли матеріали є — ти відремонтував. Сума коштів є, все, ту кімнату зробив, ту кімнату зробив — одну за іншою. Потім у нас дитина підірвалася, і ремонт став на другий план. Я тільки в залі стелю зробила. А коли виписали, ми почали залу робити. І оце зараз вже більш-менш, хоч без дірок", — говорить Євгенія.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
