В Івано-Франківську відбулася прем’єра постапокаліптичної постановки Dramma per Musica "Romeo & Juliet" режисера і художнього керівника Франківського драмтеатру Ростислава Держипільського, пише Суспільне Карпати.
"Мені подобається досліджувати, що буде далі. Постапокаліпсис. У такому антуражі, на колишньому заводі це звучить зовсім по-іншому, коли, здавалося би, в такому страшному просторі, запущеному, постапокаліптичному раптом звучить по-іншому історія двох чистих душ, невинних, які справді можуть врятувати все людство", – каже Ростислав Держипільський.
Вистава в стилі індустріального, механічного, готичного, тілесного наповнення продовжує контекст постановки Dramma per Musica "Hamlet" (2017), яку визнали найкращою експериментальною виставою. Як каже композитор формації NOVA OPERA, автор музики до обох вистав Ілля Разумейко, це, свого роду, друга серія шекспірівської постановки від франківського режисера.
Перша дія "Romeo & Juliet" починається в механічному цеху інноваційного центру Promprylad. Renovation. У стінах колишнього заводу і актори, і глядачі знаходяться на одній умовній платформі, а змінюються лише міні-локації вистави, до яких підходять і персонажі трагедії, і любителі Мельпомени.
Перед початком всі глядачі ознайомлюються з правилами техніки безпеки і одягають захисні каски. Відтак, по той бік дверей, за якими вже пішов зворотній відлік до початку постапокаліптичної постановки, чути: "Запускай!". Гримлять залізні двері – і глядачів зустрічає урочисто-готична музика, яка поступово переходить в арію Генделя.
На височезному підмостку в одному промені прожектора завмерли Ромео (Олег Панас) і Джульєтта (Інна Бевза). До речі, це вона співає "Lascia ch’io pianga", аж до мурашок по шкірі проймає ніжний плач мелодії на тлі грубого залізо-бетонного масиву механічного цеху. Десь у цій метафорі й дзеркалить суть вистави "Romeo & Juliet".
Говорить виконавиця головної ролі Інна Бевза: "Мені не було важко бути контрастом на тлі юрби. У мене є такий досвід в особистому житті. Я створювала образ Джульєтти в собі, і він контрастує з іншими жінками у виставі. Він виростав десь у класичній музиці, у молитвах".
Приміщення механічного цеху у постановці не лише антураж, але й функціонує на максимум. Наприклад, отець-францисканець Лоренцо (роль якого зіграв Олексій Гнатковський) свій престіл, де обвінчалися Ромео і Джульєтта, а заодно і накувальня, і стіл, з яких починається його дія у виставі, вивозить до глядача по заводських рейках.
Ще в одній сцені, аби змінити простір і привернути увагу публіки, насувається грейферний кран. І шум, і вигляд затримує зір і слух глядача.
Несподіванкою для глядачів стала сцена у лазні з оголеними тілами Ромео і Меркуціо (Іван Бліндар). Хоча в контексті постановки про епатажність взагалі не говоримо.
Перехідним моментом, який і частина сюжету п’єси, і режисерське рішення змінити простір, - є рукопашний бій між Меркуціо і Тібальдом (Юрій Вихованець), а потім і Ромео, а відтак, похоронна процесія.
У механічний цех колишнього Промприладу заїжджає вантажівка – глядачам не залишається нічого, як знову поступитися перед технікою – адже завод є завод, навіть, якщо цього вечора він театр. У кузов заносять тіла, туди ж відправляється оркестр із сімейством Капулетті (Юрій Хвостенко і Тетяна Гірник) та Монтеккі (Ігор Захарчук). Монахи-францисканці роздають публіці лампадки, а тим часом отець Лоренцо оголошує, що процесія вулицями вечірнього (насправді, майже нічного) Івано-Франківська рушає до склепу, куди покладуть тіла Меркуціо і Тібальдо.
Усю дорогу лунає похоронно-бутафорна музика, їде вантажівка, горять свічки в руках глядачок, а з тротуарів і вікон будинків та супермаркетів долітають здивовані і зацікавлені погляди – все, як в житті, і насправді – тільки театр. Як і говорив Шекспір.
Антракт. Наступна дія – підвал Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Переважно він вже асоціюється з Dramma per Musica "Hamlet" (і Олексієм Гнатковським у головній ролі). Тут облаштоване "чистилище" – сіткою обгороджений простір, майже, як в бою Меркуціо з Тібальдом, яким завершився перший акт. Сидить отець Лоренцо ("колишній Гамлет") і читає Біблію.
Далі всі персонажі по черзі переживають своє життя і мучаться від цього, а той же Лоренцо ставить навідні питання і чекає на відповіді. Останні героям даються до сліз і горлових спазм.
Виконавець ролі Ромео Олег Панас говорить, що це була найважча, кульмінаційна сцена для нього: "Ця перша сцена, коли я заходжу до Лоренцо в клітку, і він намагається переконати мене, аби я йшов йому назустріч, перестав впадати в крайнощі і дозволив йому допомогти собі. Це важка сцена, бо потрібно увесь час грати через Джульєтту, якої біля мене нема. Це повний перелом Ромео. Як людини, як чоловіка. Він готовий померти".
Окрім того, акторові довелося освоїти гру на дудуці. Гра на цьому інструменті, що в перекладі означає "плач абрикоса", символізує плач головного героя за Джульєттою, з якою він не може бути разом. І не є, зрештою, навіть після смерті, у чистилищі, бо самогубці навіть після смерті не заслуговують на щастя.
На цьому у слові про виставу Dramma per Musica "Romeo & Juliet" Франківського драмтеатру поставимо крапку.
Але не в цій статті. Ми зателефонували до несподіваного для нас глядача, якого зустріли на виставі, - до режисера Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька Максима Голенка і поцікавилися його думкою про постановку: "Ексцентричність постановки? Ну а як?! – Це ж Франківський театр, як без цього! Це їхня марка. Театр взагалі повинен бути ексцентричним, трішечки епатажним. Я знаю, що Ростислав Держипільський планує зробити ще й третю частину шекспірівської трилогії у Франківську. Мені цікаво, що саме це буде – чи "Отелло", чи "Макбет"… Ну… дай Боже!".
А тепер – крапка.
