Жителька Дніпропетровщини Оксана Соболь разом зі своїм чоловіком створили дитячий будинок сімейного типу в якому вони виховують 10 дітей. За словами жінки, подружжя постійно намагається самовдосконалюватись у виховательській сфері.
Про найбільш емоційні момент, які трапились за 10 років існування родини, специфіку та міфи про дитбудинки сімейного типу в Україні Оксана Соболь розказала Суспільному.
Оксана разом із чоловіком зараз виховують 10 дітей, живуть у приватному будинку за 28 кілометрів від Дніпра. Помешкання їм надала на користування громада. Щодня подружжя буває в обласному центрі, адже четверо дітей мають інвалідність і потребують реабілітації в інклюзивно-ресурсному закладі.
За словами Оксани – можливість виховувати дітей, позбавлених батьківського піклування, – її давня мрія.
“В дитинстві я більше жила з дідусем і бабусею, сумувала за батьками, які будували кар'єру. Тож ще будучи маленькою, мріяла стати або директором дитячого будинку, або працювати з дітьми-сиротами. Хотіла дарувати тепло дітям, яких зможу розуміти”, – розповіла жінка.
Спершу у подружжя було на вихованні двоє дітей – тоді вони стали прийомною родиною (у прийомну сім'ю влаштовується від однієї до чотирьох дітей – ред). Згодом сім'я поповнилась – і почала функціонувати як дитбудинок сімейного типу. Найбільша перевага такої форми виховання, за словами Оксани Соболь, – те, що діти перебувають у безпечному родинному оточенні.
“Діти потрапляють у звичайне середовище, де є мама і тато – найближчі люди, які можуть посваритися, помиритися, які вирішують побутові проблеми, ходять в магазин, обговорюють певні труднощі, мріють разом, будують плани”, – пояснила Оксана.
Діти потребують розуміння й відновлення довіри
Оксана Соболь розповіла: щоби зрозуміти та допомогти дітям – вони з чоловіком постійно вчаться, зокрема, психології. Зараз подружжя проходить американський 26-тижневий курс роботи з травмою.
“Ми вчимо дітей, що є рідні люди і їх потрібно любити: мама, тато, брати, сестри. Це перше коло. Ми у відповідь також цілуємо, обіймаємо й дуже любимо. Вчимо, що всі, хто поза першим колом, – з ними можна дружити, ставитись приязно, але не любити як сім'ю. І з часом діти адаптуються. Це безперервний процес, й у нас уже є перші результати”, – сказала матір-вихователька.
У родині реабілітують дітей із складними травмами
Із самого початку створення дитбудинку сімейного типу Оксана з чоловіком приймають дітей із інвалідністю. Зараз у родині є вихованці із дитячим церебральним паралічем (ДЦП), порушеннями опорно-рухового апарату, гідроцефалією й затримкою розумового розвитку. Як пояснила жінка, подружжя було готове до таких викликів вже після проходження спеціального навчання.
"У Фейсбуці, в оголошенні Служби у справах дітей, побачила дівчину із гідроцефалією – одразу захотіла її забрати. Тоді працівники служби мали недовіру до молодої матері, бо це доволі складне захворювання. Проте ми справляємось”, – сказала Оксана Соболь.
Як пояснила матір-вихователька, родинне середовище позитивно впливає на дітей з інвалідністю. Через це їхній стан покращується. Багато в цьому процесі означає підтримка дітей, які не мають проблем зі здоров'ям.
"Вже підлітком до нас прийшла донька, яка на сьогодні пережила 34 операції з подовження кінцівки. Три роки дитина жила в лікарнях, має чимало психологічних проблем. Реабілітація триває досі. Дитина працює з психологом. Через чисельні операції на шкірі, звісно, є рубці. Я вчу інших на це правильно реагувати, оскільки існують об'єктивні фактори, що не підлягають змінам, наприклад, вроджені вади”, – розповіла Оксана Соболь.
Також жінка допомагає дітям розкривати таланти та заохочує використовувати дозвілля з користю.
"Коли хочуть в TikTok "сидіти", то прошу аби це були ролики принаймні про те, що їх цікавить, наприклад, про ветеринарію для однієї з доньок”, – сказала Оксана Соболь.
"Намагаюся створити певний рівень життя і хочу, щоб в майбутньому так жили"
Як розказала матір-вихователька, завдяки грошовому забезпеченню та державній соціальній допомозі, вона може забезпечувати дітям належний рівень життя. У філософії родини – привчити дітей до певного рівня комфорту і достатку, щоби згодом вони прагнули бути успішними й досягли більшого.
“Я транслюю своїм дітям відповідний рівень життя. Не одягаю їх в секонд-хендах й лікую і реабілітую в приватних лікарнях, у найкращих спеціалістів. Намагаюся створити певний рівень життя і хочу, щоб в майбутньому так жили й вони і виховували так вже своїх дітей. Аби пізніше вони сприйняли це як норму й прагнули до неї”, – пояснила Оксана Соболь.
У дітей, які пережили травму, майже відсутня мотивація будувати плани, майбутню кар'єру, тож у цьому теж допомагають батьки-вихователі, зазначила жінка. Зокрема, за її словами, допомагає те, що вони з чоловіком обоє юристи й можуть “відстояти” дитину, яка прагне вступити на безоплатне навчання та отримувати стипендію. Зараз у родині четверо старших дитини здобувають професійну освіту.
“Двоє у нас вчаться на кухарів-кондитерів – брат із сестрою. Цього року вступили ще двоє: дівчинка – на столяра, інша – в базовому медичному коледжі. Я завжди підтримую своїх дітей у прагненні мати амбіції, йти до мети. Одна з дівчат мріє стати ветеринаром – я налаштовую її на підготовку до вступу і певна, що не лише училище освоїть, а й інститут”, – розповіла матір-вихователька.
Зараз родина замислюється над тим, щоби забезпечити житлом дітей, які виростуть і захочуть жити окремо.
"Поки у нас немає дітей, які б покинули сім'ю. Найстаршому у вересні виповнилось 18 років – він ще рік вчитиметься у професійному училищі. Поки йому лячно покидати наш будинок – і ми не змушуємо. Натомість ми всі думаємо про майбутнє, будуємо плани попри все. Поки державна програма забезпечення соціальним житлом призупинена на час воєнного стану плануємо орендувати квартиру для старших доньок. Вони зможуть там жити разом, підтримувати одна одну”, – сказала матір-вихователька.
Відновлення ресурсу та стереотипи про ДБСТ
Як зазначила Оксана Соболь, статус батьків-вихователів означає “мама й тато без вихідних і відпусток”. Ресурс чоловік із дружиною знаходять у роботі й хоббі.
“Мій чоловік – суддя у відставці. Він – голова обласної федерації футболу, для нього це певна віддушина. Інспектує матчі, веде активне життя у футбольному житті Дніпра. Даю йому можливість відпочивати без нас. Для мене ресурс – це моя робота адвоката – коли виїжджаю з дому, то маю можливість поєднувати сім'ю і роботу, реалізувати себе в професійному план”, – сказала Оксана Соболь.
За словами жінки, раніше коли стикалась з стереотипами щодо дитбудинків сімейного типу, дивувалась й ображалась. Зараз ставиться до таких розмов по-філософському.
“Я на такі випадки взагалі не реагую, хоча спочатку ображалась. Розумію, що говорять ті, у кого немає сміливості відважитись на такий крок. Одна справа щось сказати, інша справа справді зайнятися цією справою: пройти процедуру перевірки, навчання, знайомства з дитиною, подолати з нею труднощі”, – сказала матір-вихователька.
Оксана Соболь розповіла: хоче, аби держава ще більше заохочувала й підтримувала прийомних батьків, батьків-вихователів та, популяризувала прийомне батьківство.
"Не знаю, чи буде колись, що всі діти будуть розселені в сім'ях. В Європі, в Америці зазвичай в дитячих будинках або центрах залишаються лише діти, які мають дуже складні форми інвалідності. Хоча теж знаходяться сім'ї, які погоджуються забирати цих дітей. Це повинно впроваджуватись на рівні державної політики”, – сказала мама-вихователька.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
