Дмитро з Дніпра воював у 2014 році, отримав тяжке поранення та після реаблітації став адаптивним атлетом. Та одразу після початку повномасштабного вторгнення чоловік став до лав територіальної оборони у роту вогневої підтримки. Зі своїм підрозділом він виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Нині чоловік служить у третій окремій штурмовій бригаді Збройних сил України, яка обороняє Бахмут, опікується морально-психологічним станом та забезпеченням бійців.
Як після тяжкого поранення у 2014-му та реабілітації він став тренером і спортсменом, чому знову пішов на фронт та що допомагає у виконанні бойових завдань – військовий розповів в ексклюзивному інтерв'ю Суспільному.
Якщо повертатися до лютого 2022-го року — у вас тоді були найважливіші до цього часу спортивні перемоги – чемпіонство на змаганнях з кросфіту у США і потім "срібло" на іншому світовому турнірі. Це було у січні?
Так, я повернувся напередодні російського вторгнення. Як то кажуть: "Трохи відпочив і досить!" До змагань довго йшов, більш ніж три роки готувався до них і був дуже щасливий, що гідно представив Україну. Але коли почалася повномасштабна війна, я вирішив відставити убік все інше. Як кажуть: "Присягу складав – треба виконувати".
Як сприйняла новину про повномасштабне російське вторгнення та спортивна спільнота, з якою ви разом змагалися і стали побратимами по спорту?
Якщо чесно, кросфіт-ком'юніті розділилося. Невелика частка пішла служити, воювати, а більшість залишилися у цивільному житті. Мотиви у всіх різні, я нікого не засуджую, але… Насправді, багато з тих, хто зараз не воює, дуже добре підтримують і допомагають ЗСУ. Тому треба розбиратися з мотивацією кожного окремо, але є як є.
А міжнародна спортивна спільнота?
Досить багато друзів з Бразилії, з Південної Америки, з США мені писали і зараз навіть пишуть слова підтримки. Дуже приємно це. Вони постійно перепитували: "Як ти? Чи ти в безпеці? Чи в тебе все гаразд?" Торік у лютому ви стали до лав територіальної оборони. Розкажіть про свій бойовий досвід у цьому підрозділі.
У територіальній обороні ми провели майже пів року. Якщо так рахувати – офіційно я з березня 2023-го служу, неофіційно – з 25-го лютого 2022-го. Виконували поставлені завдання. Здебільшого це Запорізький і Донецький напрямки. Ми виконували бойові завдання на рівні з ЗСУ й іншими підрозділами, брали навіть невелику участь у спробі деблокади Маріуполя.
Стосовно тактики – важко сказати, бо все відбувалося досить швидко і аналіз у мене більше був – "Добре, що не "забаранили".
Чи тренуєтесь ви зараз?
Ні, закинув все, жирію на харчах казенних (жартує). Насправді, зранку намагаюся робити зарядку, повноцінно тренуватися не можу – графік дуже щільний, як у світових зірок.
Як вам вдається підтримувати себе психологічно? Де ви берете приводи для жартів, які публікуєте у соцмережі?
Гумор взагалі допомагає розвантажуватись. Просто зараз він здебільшого "чорний" став той гумор. Але поржати, якщо є можливість – чому ні.
Коли виходите на бойове завдання, що допомагає зібратися?
Планування. Перед виходом ми намагаємося все детально планувати і майже похвилинно розписуємо, хто що має робити. Це доноситься особовому складу і намагаємося втілити в реальність. Але людський фактор ніхто не відміняв, тому намагаємося мінімізувати недоліки, але як є.
Ви вже мали попередній військовий досвід з 2014-го року. Як він став у нагоді?
Це зовсім різні речі – тоді і зараз. Хоча, наприклад, я знав як я можу поводити себе під обстрілами, починаю розуміти свої моменти, які відбуваються під час стресових ситуацій. Тобто, якщо ти не готовий – не тренувався і не готувався до цього, то в тебе спрацьовує інстинкт. Можна просто заціпеніти, припинити реагувати на зовнішні фактори якісь, можна почати бігати, стріляти.
Був, скажімо так, марш десь шість кілометрів полем у повному спорядженні: бронік, каска, боєкомплект з собою і єдине, що допомогло – це те, що тренувався, все. Там ніяк не адаптуєшся, якщо тобі треба йти шість кілометрів – ти береш і йдеш.
Звісно, є деякі моменти. Наприклад, штурмові дії я в повному обсязі не зможу виконувати, але зможу присвятити себе плануванню, аналітиці й подібним речам.
Ви були тяжко поранені на війні. Згадайте, як вас тоді сприймали в суспільстві? Бо зараз багато військових отримують травми і повертаються у мирне життя.
Я сподіваюсь, за деякий час вже у нас люди трохи звикли, бо тоді це було як у кунсткамері: роздивлялися, казали "Ого!". Або ставилися, як до неповносправного, наче треба ледь не на руках заносити в магазин.
Наразі, по-перше, я сам не акцентував на це увагу, а, по-друге, зараз нас стільки буде, що втомляться носити на руках.
Я думаю, що суспільство потроху прийде до того, що буде сприймати це звично. Нічого такого не відбувається, у людини є якісь моменти, але вона справляється і все ок. І ми прийдемо до того, як за кордоном – там жодних проблем, зробили повну доступність усіх сфер життєдіяльності. В принципі, більше ніхто не акцентує на тому увагу.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
