Ганна з Нікопольщини – офіцерка групи контролю бойового стресу 108-ї бригади тероборони, долучилася до армії з перших днів повномасштабної війни. Спочатку разом з іншими добровольцями жінка відкрила медпункт в Нікополі, працювала під обстрілами. Згодом доєдналася до психологічної служби та щодня допомагає бійцям.
Про те, як потрапила до війська, як допомагає психологічно і як потоваришувала із колишнім в’язнем — Ганна розповіла Суспільному.
Про початок повномасштабної війни та як потрапила на службу
Жінка говорить: початок повномасштабної війни співпа з днем народження її мами. О 5-ій ранку пролунали вибухи, почали обстрілювати Червоногригорівку, де вона мешкала.
"Я поїхала до військкомату, мене там не прийняли. Сказали, що поки не треба ваша допомога. Пішла у райдержадміністрацію, там набирали тероборону. Я стояла в черзі, де стояли всі військовослужбовці. Вийшов головний, запитав мою посаду. Кажу: я фельдшер, закінчувала Нікопольське медичне училище, була завідуючою вірусологічною лабораторією, лабораторією діагностики вілінфекції. Працювала в четвертій лікарні міста Нікополя...", — пригадала Ганна.
За її словами, згодом у Нікополі відкрили медичний пункт, де фасували таблетки, складали аптечки, які несли прості люди.
Про загибель чоловіка
Рік тому, каже Ганна, вона втратила свого чоловіка, який служив у 301-му військовому дивізіоні міста Нікополя. Він був командиром С-300.
"Він поїхав на завдання, дали нову машину. Вони поїхали з комбатом, водієм, і думали, що просто машину обкатають і повернуться. Але залишилися на позиціях. Він зателефонував, сказав, що їх дрон засік. Я кажу: будь обережним. О 9:50 він мені своє фото надіслав, а вже в 10:02 я побачила відео, де російські війська "накрили" цю машину", — сказала військова.
Сама вона також потрапляла під обстріли. Одну з амбулаторій, де Ганна надавала допомогу, обстріляли — винесло вікна та двері. Колектив уцілів завдяки тому, що спустився у підвал, обійшлося без поранень.
Як потрапила у 108-му бригаду ТрО і стала офіцеркою групи контролю бойового стресу
За наказом жінка поїхала на Запорізький напрямок допомагати батальйонам 108-ої бригади ТрО. Почала займатися евакуацією військових.
"У кожного військовослужбовця своя історія. Кожен розповідав, як вони там сидять, як їх в кільце беруть, як вони один на один бачать під**ів... На евакуації я пропрацювала до 20 квітня 2025 року. Працювала начмедом, а потім потрапила до теперішньої моєї начальниці Альони Володимирівни на пункт психологічної допомоги. Хлопців привозять сюди теж з позицій, в когось гостра реакція на стрес, хтось закривається в собі. Вони приїжджають залякані, закриті. Ми їм гідротерапію: йдемо на ставочок, трошки там балакаємо. Людина відкривається...", — розповіла Ганна.
Психологиня додала: допомагає й арттерапія.
"Дуже багато малюють, вимальовуються... А ще вони бачать в мені маму. Молоді хлопці, 18-20 років, їм тут не вистачає материнської любові", — говорить вона.
Про дружбу з колишнім в'язнем
Офіцерка пригадала: місць тому на пункту був чоловік, який в загальному "відсидів" у тюрмах 21 рік.
"Альона Володимирівна дзвонить, каже: Аня, я везу на пункт людину, яка сиділа 21 рік. Я думаю, як я буду ночувати там з ним на пункті? А виявилося, що він спокійний, воював на "нулі", має 17 нагород. Він в нас розкрився як людина, допомагав, а як йшов, то дав мені свою картку. Сказав, що якщо загине і прийдуть гроші, то щоб передала його мамі. Я телефонувала їй, казала, що вона може пишатися своїм сином. Він в останній раз чотирьох росіян взяв у полон", — розповіла Ганна.
Після закінчення війни жінка мріє разом з двома двоюрідними сестрами, які працюють реабілітологинею та масажисткою, відкрити кабінет, де допомагатимуть військовим.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
