Селище Іванівка розташоване на межі Дніпропетровської та Донецької областей. До лінії фронту — менш ніж 13 кілометрів. За словами місцевих, армія РФ б’є дронами ледь не щодня. Працює лише один продуктовий магазин, аптек немає. За ліками виїжджають у сусідні населені пункти. Також повністю відсутній мобільний зв’язок.
Як живе прифронтова Іванівка — дізналися кореспонденти Суспільного.
"Ото як розбило той клуб, будинок культури гарний. Я саме у дворі була і чую — воно свистить. Як раз син був, і він: ма, йдіть у хату. Я не встигла в хату і пішла у кухню, тримаю двері, а воно у мене вириває їх. Тоді раз — як бухнуло. А тоді другий раз, а тоді третій раз, господи. А тоді вже перестало, вийшла, дивлюсь: горить. Так шкода, така будівля", — пригадала 76-річна Поліна атаку військ РФ на місцевий будинок культури.
Жінка додала: щоб виїхати — потрібні гроші, а вона живе на саму лиш пенсію.
"Дід умер, а в мене що тієї пенсії? Я б і рада, а що і куди, притулить куди-небудь, або до діда на гробки, оце одна в мене робота. Ніколи не думала, що оце ми доживемо до такого. Та я і не боюся, уб’є і уб’є, мені вже... А діти, а онуки — так мені жаль їх. За що? Що ми кому зробили поганого?" — сказала Поліна.
За словами 75-річної місцевої жительки Валентини, російські безпілотники атакують, переважно, центр села: розбитими, окрім клубу, стоять адміністративні будівлі. Жителі масово виїжджають. Сама жінка, розповіла, збирає дощову воду для господарських потреб, за питною — доводиться їздити до односельців.
"Виживаємо, розумієте. Дід обнімає мене, я його — і ховаємося. Каже: баба, будемо разом умирати. Боїться дід, плаче стоїть. Він вже жінку одну втратив, а я чоловіка. І тепер він сам залишиться, то кому він треба. Каже: будемо разом вмирати. Я кажу: будемо разом. І він трохи заспокоюється. Воно хай летить, все одно мені раз помирати. А там уб’ють, чи не уб’ють. Якби вбили, може і мені легше було б", — сказала Валентина.
Жінка додала: не виїжджають, бо немає до кого, а їхати у невідомість — не хочуть.
"У машину сядемо і десь поїдемо. Я діду кажу: сховаємося десь у лісі і будемо там сидіти. Одяг візьмемо і будемо сидіти, мене нічого не тримає", — розповіла Валентина.
Як зазначив місцевий Олександр, в Іванівці немає ні зв’язку, ні інтернету. Мобільну вежу атакували "шахеди", пояснив він. Щоб подзвонити, треба їхати до найвищої точки у селі. Чоловік додав: поки що виїжджати не планує.
"Як буде гарячіше, то будемо і виїжджати. Поки є робота. Та і не хочеться все кидати: то мародери, то метал почнуть витягувати", — сказав чоловік.
Продавчиня місцевого магазину Ніна розповіла: продукти вже давно перестали завозити, лише хліб. За її словами, раніше мала близько 100 покупців на день, зараз приходить з десяток людей. Її магазин також пошкоджений через обстріли: вікна та двері повиривало, їх забили OSB-плитами.
"Все самі, самі. А зараз допродую все, що є. Хліб привозять, а то що самі з’їздили ото, другий раз їхати не будемо, у Межову їхати страшно. Виїжджати — вже не той вік, а до пенсії ще вісім років. І що я буду робити? Ні пенсії, ні доходу ніякого, дуже там вистоїш?" — додала Ніна.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
Автор: Даниїл Ніколаєнко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
