Перейти до основного змісту
"Ми за пошту зубами гризти будемо". Як працює остання поштарка в прифронтовій Гаврилівці на Синельниківщині

"Ми за пошту зубами гризти будемо". Як працює остання поштарка в прифронтовій Гаврилівці на Синельниківщині

Алла Лозова — начальниця відділення пошти у Гаврилівці на Синельниківщині, що за 20 кілометрів від лінії фронту. Жінка працює тут понад 15 років. Зараз Алла — єдина на декілька сіл поштарка, кілька днів тому її напарниця вирішила евакуюватися в безпечніше місце.

Чому Алла продовжує працювати та не планує евакуюватися — читайте у матеріалі Суспільного.

Алла розповідає, прийшла працювати на пошту у березні 2012 року. Каже, за весь цей час у далеких відпустках не була.

"Спочатку я працювала листоношею 5 років, а потім начальницею відділення поштового зв’язку. Стає менша кількість людей, а так — нічого не змінилося. Роботи навпаки ще більше стало", — розповідає жінка.

"Ми за пошту зубами гризти будемо". Як працює остання поштарка в прифронтовій Гаврилівці на СИнельниківщині
Алла. Суспільне Дніпро

На роботі Алла приймає та надсилає посилки, допомагає оплачувати комунальні рахунки, продає продукти та пресу.

Місцевий житель Юрій каже, вдячний, що пошта працює.

"Дякуємо їм за те, що виходять на роботу, приносять нам пресу. Як працює пошта — і село так би мовити живе ще. КАБи, дрони, "шахеди" — усе що є, все вже дістає до Гаврилівки", — каже чоловік.

"Ми за пошту зубами гризти будемо". Як працює остання поштарка в прифронтовій Гаврилівці на СИнельниківщині
Юрій. Суспільне Дніпро

Через обстріли КАБами та дронами в селі зачинилася аптека, тож придбати ліки можна лише на пошті. На вихідних Алла разом з чоловіком привозить пенсію до маломобільних жителів села.

"Зачинилася аптека, зачинилася лікарня, так би мовити. І банки, і те. Оце в нас тільки пошта одна залишилася. Учора прилетіли три ракети, так люди попадали на городах, бо такі обстріли були, що взагалі. Розірвало жінку, вийшла полоти, розірвало, у мішку ховали. Тут ось недалеко в центрі розірвало чи корову, чи теля", — розповіла місцева жителька Світлана.

"Ми за пошту зубами гризти будемо". Як працює остання поштарка в прифронтовій Гаврилівці на СИнельниківщині
Світлана. Суспільне Дніпро

Алла розповідає, попри те, що робочий день у неї починається о восьмій ранку, на пошту приїздить на годину чи півтори раніше.

"І можу поїхати, якщо я щось не зробила, о сьомій. Але останнім часом я йду раніше часу. Бо прильоти починаються. Був на сусідній вулиці приліт і повилітали вікна всі. Тільки приїхала додому, без 15 сьома вечора. Телефонують: "А ти була на пошті?". «Була, тільки додому приїхала". "Їдь назад, бо в тебе вікна повилітали", — каже вона.

Після роботи каже, працює ще й вдома.

"У мене небагато, але чотири корови, телята. Вдома до роботи попрацюєш, після роботи. А вночі ж прислухаєшся, щоб до тебе не прилетіло. Три години це може сплю, а може й не спимо. Це як ніч спокійна, що не літає нічого — це для нас свято. Тижні два останні — це така інтенсивність почалась така", — каже вона.

Жінка каже, раніше працювала не одна, та колега з трьома дітьми виїхала в більш безпечне місце.

"Поки що я одна. Плюс робота, ну як справляємося. Знову ж таки допомога чоловіка. Допомагає пенсію мені розвозити, возе мене машиною. На вихідні зібрали людей на пенсію. Сіл і поїхали розвозити. Де газетки, де пенсія. Село велике, село розкидане. Хто не прийшов сам, а їх дуже багато вже не в змозі самому прийти, їдемо додому, їдемо відвозимо", — розповідає Алла.

Місцева жителька Валентина розповідає, на пошті отримує пенсію. Каже, якщо її зачинять, доведеться їхати в районний центр.

"700-600 гривень, щоб з’їздити в райцентр пенсію з картки зняти, або платежі зробити, якщо не дай Бог закриють пошту. Це від моєї пенсії четверта частина вже відпаде. Всі, що залишаємося тут ми, отакі люди, ми за пошту зубами гризти будемо. Комуналку платимо тут. Газ, світло платиться", — каже вона.

"Ми за пошту зубами гризти будемо". Як працює остання поштарка в прифронтовій Гаврилівці на СИнельниківщині
Валентина. Суспільне Дніпро

Алла каже, на роботі єдина складність для неї — це розбиратися з оновленими програмами на компʼютері, а з людьми спілкуватись, розповідає, лише в задоволення.

"Ну немає в мене думки кинути цю роботу. Я люблю свою роботу, я звикла. Коли думаю, що я поїду, а що мої бабусі робитимуть? От мені не хочеться їхати, не хочеться кидати цю роботу. Інколи сердишся, кричу, що я кину, важко, але обдумую це і все. Я думаю, що поки не розіб’ють цю будівлю – я буду сидіти тут і працювати з людьми. Хочеться перемоги, хочеться спокою, хочеться так і залишитися до пенсії", — розповідає жінка.

Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

Топ дня
Вибір редакції
На початок