Судді, прокурори, фсбівці, співробітники СІЗО і колоній — щонайменше 252 людини причетні до здійснення політичних репресій в окупованому Криму. Їх дані ідентифікували і оприлюднили правозахисники у відкритій частині електронної бази "Кримські справи". Ця база — ініціатива Кримської правозахисної групи (КПГ). Виконавці репресій – ті, хто зрадили Україну і почали працювати на РФ, а також росіяни. У базі "Кримські справи" ми, зокрема, нарахували 140 суддів, які оголошували незаконні вироки проти громадян України.
Як правозахисники збирають дані і докази щодо цих людей та куди їх передають далі, Суспільне Крим розповіла експертка КПГ Ірина Сєдова.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Робота над базою почалася ще до повномасштабного вторгнення", – розповідає експертка КПГ Ірина Сєдова. Каже, з’явилася необхідність працювати з інформацією про репресії в окупованому Криму системно: відстежувати зв’язки між "справами", фіксувати прізвища та докази. Згодом частину бази вирішили відкрити публічно, щоб показати не лише історії постраждалих, а й конкретних виконавців політичних переслідувань на півострові.
"Справа в тому, що ми вже майже 12 років документуємо воєнні злочини росіян. І цієї інформації дуже багато. Насправді дуже складно працювати з нею, якщо вона не систематизована в якусь базу. Бо ми маємо справу з великим масивом даних і щоб його простіше було аналізувати, ми прийшли до того, що нам треба якийсь спеціальний софт"інтелектуальна" частина системи, що керує апаратним забезпеченням, обробляє дані та взаємодіє з користувачем", – розповідає Ірина Сєдова.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну змінилася і географія переслідувань. Якщо раніше Крим, Донеччина та Луганщина існували як окремі контексти, то з 2022 року ці справи почали перетинатися.
"Коли окупували частину Херсонської і Запорізької областей, всіх, кого викрадали там у 2022 році, повезли до СІЗО у Криму. Відповідно, кількість даних про цих людей у нас значно збільшилася. Ми почали їх вносити в нашу базу, тому зараз там доволі велика кількість людей", – пояснює Сєдова.
Станом на зараз у публічній частині бази зафіксовано щонайменше 252 особи, які причетні до фабрикації політичних справ. Йдеться про тих, щодо кого вдалося зібрати хоча б мінімальну доказову базу – згадки у відкритих джерелах, судові рішення або інші підтвердження участі у переслідуваннях. Із них 140 – судді, 53 – прокурори, 36 – співробітники ФСБФедеральна служба безпеки Російської Федерації. Також у базі є співробітники колоній, СІЗОслідчий ізолятор та ФСВПФедеральна служба виконання покарань РФ, однак їх менше – через складність документування порушень у закритих установах.
"Це персонажі, до кожного з яких є хоча б якийсь доказ. Не обов’язково матеріали справи – іноді це згадка в публічних джерелах. Ясно, що їх там значно більше, але ми фізично не встигаємо всіх внести", – говорить Сєдова.
Найбільша кількість зафіксованих випадків переслідування у базі припадає саме на "суддів", які судять українських громадян у Росії. Особливо в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Подекуди одні й ті самі прізвища повторюються в різних політично мотивованих процесах.
Так, російський суддя Олег Єгоров фігурує щонайменше у 53 випадках переслідування громадян України за політичними та релігійними мотивами. Щодо Сергія Вінніка правозахисники зафіксували докази переслідування 42 українців, Олександра Дарніцина – 32, В’ячеслава Корсакова – 25 справ, Різвана Зубаірова – 22 та Олександра Гєнєралова – 20. Окремо правозахисники згадують суддю підконтрольного РФ "Київського районного суду" Сімферополя Михайла Белоусова, який фігурує щонайменше у 21 "справі".
Кар’єра ще одного окупаційного судді з Криму, Ігоря Дегтярьова, є показовою для багатьох виконавців політично мотивованих справ. У 2016 році він отримав посаду судді підконтрольного Росії "Кіровського районного суду", а вже у 2024-му – підвищення до голови "Бахчисарайського районного суду". За цей час він системно з’являється у справах проти громадян України: у базі правозахисників його пов’язують, зокрема, з переслідуванням Меджита Аблямітова та Ділявера Гафарова, а також, щонайменше, з шістьма вироками за статтею про "ухилення від призову" до російської армії на окупованій території.
Паралельно з кар’єрним зростанням накопичується і перелік "рішень", які українські суди кваліфікують як воєнні злочини. Одне із таких – про примусову депортацію громадянина України з Криму у 2018 році, за яке Дегтярьова заочно засудив до десяти років ув’язнення Дарницький районний суд Києва. Він тим часом не лише продовжив роботу в окупаційній судовій системі, а й отримав керівну посаду, що ілюструє, як участь у репресіях стає інструментом кар’єрного просування.
Схожий кар’єрний шлях і у Віктора Можелянського, який станом на 2019 рік був суддею підконтрольного Росії "Київського районного суду" Сімферополя, а згодом став заступником голови "Центрального районного суду" міста. У базі правозахисників він фігурує щонайменше у 17 справах про переслідування, переважно кримських татар і мусульман, а також згадується у "справі" українських моряків.
Попри складність збору доказів щодо представників спецслужб, серед них також є системні виконавці: зокрема, слідчий ФСБ Дмитро Грамашов згадується у базі правозахисників, щонайменше, у 15 випадках переслідування, а Сергій Махньов, щонайменше, у 31.
Cлідчий кримського управління ФСБ Сергій Махньов – росіянин, він звільнився з ФСБ і зараз є адвокатом у Москві. Згідно з відкритими даними, після закінчення у 2006 році слідчого факультету Академії ФСБ Росії він понад 15 років працював на різних слідчих посадах у структурах безпеки, займаючись як економічними та посадовими злочинами, так і справами, пов’язаними з екстремізмом, тероризмом, незаконним обігом зброї та наркотиків. У 2021 році Махньов отримав статус адвоката і почав приватну практику, заявляючи про понад 18 років юридичного стажу.
Водночас його діяльність як слідчого викликала питання у сторони захисту в низці політичних процесів. Зокрема, під час розгляду ялтинської справи "Хізб ут-ТахрірХізб ут-Тахрір — це ісламська політична партія. У Росії у 2003 році її визнали терористичною організацією, а причетних до неї почали переслідувати. Звинувачують учасників у "антиконституційній діяльності" та спробі створити так званий "всесвітній халіфат". Після окупації Криму у 2014 році окупанти поширили дію свого законодавства і на захоплений Крим. У причетності до Хізб ут-Тахрір почали звинувачувати і кримчан-мусульман, таким чином посиливши тиск на кримських татар за незгоду з окупацією півострова." він визнав, що отримував матеріали слідства електронною поштою поза процесуальною процедурою, а згодом пересилав їх експерту для підготовки лінгвістичної експертизи таким же чином. Тоді, під час процесу, адвокати наголошували – такі дії суперечать нормам російського кримінально-процесуального законодавства і ставлять під сумнів допустимість отриманих доказів. В описі його сторінки у Instagram у розділі про себе фраза: "Щиросердне зізнання полегшує провину, але збільшує термін".
Одним із прикладів роботи з відкритими джерелами стали "справи" громадянських журналістів Ремзі Бекірова та Сейрана Салієва. У цих кейсах правозахисникам вдалося ідентифікувати близько двох десятків осіб, причетних до переслідування журналістів. Значна частина інформації була зібрана саме з публічних джерел – новин, повідомлень громадських активістів, спостережень за судовими засіданнями.
"Якщо ми говоримо про справу Ремзі Бекірова, то в основному ця інформація була зібрана з відкритих джерел. Це новини, дописи активістів, журналістів. Там немає великої кількості матеріалів справи. Але через те, що це журналіст і його справа публічна, по ній більше доказів", – каже Сєдова.
За словами експертки, ця закономірність характерна для більшості кейсів: чим більше публічності – тим більше доказів. І, навпаки, у справах, де родичі не хочуть розголосу або інформація не потрапляє до медіа, задокументувати порушення значно складніше.
Паралельно правозахисники фіксують ще одну тенденцію – системне зникнення інформації про політичні справи з російських ресурсів. Зокрема, на судових сайтах, де раніше було розміщено інформацію, поступово очищують. Схожа ситуація і з персональними даними суддів. Багато з них намагаються максимально приховати свою участь у політичних процесах: не публікують фото, видаляють згадки про себе.
Водночас ця закритість не є тотальною. У деяких випадках інформацію вдається знайти через другорядні джерела – наприклад, публікації про нагородження або участь у публічних заходах — часто в пропагандистських заходах для школярів або неповнолітніх дітей.
Наприклад, на цьому фото Дегтярьов проводить зустріч із школярами в вересні 2023 року просто в судовій залі.
Ірина Сєдова додає: "Якщо ваші родичі постраждали від переслідувань і вже перебувають у безпечних умовах, варто ділитися інформацією про них із правозахисниками або, за можливості, із прокуратурою чи іншими органами. Публічність справи може допомогти: адвокат отримає доступ до ув’язненого, медіа висвітлять випадок, а в колоніях ставлення до людини може полегшитися".
"Щодня ми вносимо нові кейси. Постійно передаємо докази прокуратурі. Зараз, після ратифікації Римського статуту, ці кейси можуть розглядатися як злочини проти людяності – переслідування за національною ознакою", – говорить правозахисниця.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
