Катерина Тюрі — режисерка, яка народилася й виросла в Севастополі. В її спогадах місто — вільне, тепле, з персиками, морем та родинними історіями. Але після окупації Криму вона втратила відчуття дому.
У Києві Катерина почала нове життя — пройшла шлях від курсів телеведучих до режисури, знімала рекламу, а згодом документальні фільми про війну, еміграцію і повернення. Зокрема, у фільмі "Помідор, великий торт та пермога" зібрано 17 історій дітей, яких війна розкидала по світу. Тюрі об'їздила з командою понад 8,5 тисяч км, аби зібрати ці голоси.
Катерина у розмові із Суспільним Крим зазначила, що у кожному її проєкті є Крим — не як географія, а як серцевина. І є мрія: сісти в потяг "Київ–Севастополь" і з’їсти п'ять чебуреків на Учкуївці.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Вона показує старі світлини зі свого рідного Севастополя. Каже — це не просто місто, це її юність, її пам’ять та її біль.
"Це наш Херсонес, я обожнюю Херсонес і те що зараз робить русня з Херсонесом - це так боляче", — зауважила Катерина.
За її словами, до окупації Севастополь був дуже вільним містом, без обмежень.
"Це місце з хвилями, з сонечком, з вином, Інкерманом. Це місце, де багато-багато персиків — коли ти кусаєш, в тебе прям аж сок тече, ти такий засинаєш на пляжі, а в тебе липке вже, щось пісок поприставав", — пригадує режисерка.
Вона зауважила, що попри намагання окупантів показати Севастополь проросійським, вона ніколи не відчувала цього там, бо зростала в проукраїнській родині.
"Моя бабця завжди водила мене на якісь кружки, де ми писанки розписували, ми займалися саме українським художніми розписами. Моїй бабці заборонили в третьому класі розмовляти українською. Не дозволяли співати колядки. Бабця нічого мені не передала. І навіть, коли всі були живі, я питала: "Можете передати мені колядки якісь українські?". Вони кажуть: "Ми нічого не пам'ятаємо", — зазначила Тюрі.
Катерина повністю перейшла на українську мову два роки тому — після спілкування з росіянкою.
"Вона каже: "Якщо б от ви не відстоювали свою мову, це би нас не спровокувало". Я така думаю: "Будь ласочка, просто от з цього моменту — до побачення". Вперше я кажу "до побачення" українською, я перейшла просто одразу на українську. Хоча для мене це такий складний перехід. Я боялася, бо я не розуміла, як це — розмовляти українською", — ділиться кримчанка.
У Севастополі Тюрі хотіла стати телеведучою. За цією мрією поїхала до Києва. Переїзд співпав з російською окупацією Криму. Телеведучою не стала, але знайшла себе в режисурі.
"Я якраз була в пошуках, як же мені стати дуже популярною зіркою і я пішла на курси телеведучих в одну школу і там я зрозуміла, що все — я не буду телеведучою. Можливо мені треба піти в режисуру, тоді я теж буду спілкуватися із зірками. І якось я до цього йшла і все", — пояснила вона.
Свій шлях режисерки Тюрі почала зі зйомок реклами для відомих б'юті брендів, а згодом почала фільмувати документалістику. ЇЇ перша повнометражна робота — про втрату дому через війну та окупацію, від якої сама втікала двічі.
"Я була в еміграції в Чехії, я дуже багато подорожувала по різним кінофестивалям. Я така думаю: "Так, я маю підтримати українське кіно". Я купувала квитки на всі ці фестивалі. Я зрозуміла, що все наше кіно — про жертовність, воно про такий біль. Я подумала, що створю перше кіно про Україну, яке буде про війну, але, можливо, його легко буде дивитися. І люди більше закохаються, а не забояться нас", — розповіла Катерина.
Головними героями стрічки стали 17 українських дітей, які через війну опинились у різних містах та країнах. За словами режисерка, під час зйомок її команда подолала понад 8,5 тисяч км.
"Оцей хлопчик з Донбасу, з Донецьку, і я кажу: "А що ти робив, коли почалась війна?". А він каже: "Слухай, а я не пам'ятаю, мені два рочки було". Я така: "О Боже, це так боляче", — пригадує вона.
Катерина планує знімати ще фільм. Вона зазначила, що якою б не була тематика її робіт, там все одно є Крим, бо він став для неї тією базою, яку вона закладає в своє кіно. А ще — вже має сценарій повернення до звільненого Севастополя.
"Беру свою валізочку, пакую туди найкращий купальник, сідаю в потяг, який відправляєтьсяя з Києва зазвичай в 20:21, та їду в Севастополь. І там я йду на Учкуївку, де торгує чебуреками сім'я кримських татар. І я, можливо, навіть п'ять би з'їла. Оце прям моя мрія. Мені іноді воно сниться", — наголосила Тюрі.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
