Як пов’язані традиції святкування Різдва з весільними? Де саме на Чернігівщині заведено колядувати 8 січня? З чого на Поліссі готували кутю, як у різдвяний стіл вписався цукровий буряк та чому після Різдва довго не прибирали? Обласний центр народної творчості зібрав матеріал про особливості святкування Різдва в різних куточках Чернігівщини.
Варвинський район
Про те, як святкували Різдво у селі Антонівка Варвинського району, пригадує місцева мешканка Волік Н.Г. Її слова записали працівники Варвинського будинку культури.
Зі слів жінки, коли діти наколядувались і повернулись до хати, заходив батько зі снопом необмолоченого жита.
«Він ставив тугенький сніп жита на стіл поряд із кутею і узваром, приказуючи при цьому, що це образ Різдвяних свят. Батько брав частину сіна, внесеного в хату, підстеляв під горщик з кутею, а в частину сіна, що лишилась на долівці кидав, виймаючи з кишені, дрібні монети. Ми ж з галасом розгрібали його, визбируючи мідяки. Батько при цьому приказував: «Нехай гніздяться та квокчуть квочки». Потім брав це сіно, наказував матері прийняти зі столу скатертину, розстеляв сіно на голі дошки. Далі мати накривала встеленого сіном стола вишиваною білою скатертиною і клала ще загодя внесені в хату найкращі головки часнику, виламану і підвішену в сінях калину, та велику голівку маку».
Зерном із цього снопа годували курей по весні, а з соломи мостили гнізда квочкам. З Різдва до 14 січня з хати не виносили сміття, «щоб не вимести з ним і своєї долі».
«А вранці 14 січня господиня брала хатнє сміття і підсипала ним дерева у садку, підв’язувала їх солом’яним перевеслом, приказуючи: «Щоб ти родило і дітей кормило».
Корюківський район
Тут основною стравою на різдвяний стіл була кутя з ячневої чи перлової крупи, яку ставили на столі у горщику на покуті в кубельце із сіна. І узвар із «кришеників» - сушених шматків яблук і груш.
Срібнянський район
Про традиції святкування Різдва на Срібнянщині розповідала Людмила Радченко (Співак), 1946 року народження, жительки села Дейманівка. Її розповідь відноситься до 50-х, початку 60-х років. За її словами, уже в той час ці традиції забувалися, витіснялися політикою радянської влади.
«Розпочалася Різдвяна вечеря. Якщо в родині, за столом, була дівка на виданні, або парубок, якому час женитися, старійшина роду, перед тим, як сісти до столу попереджав, якщо, куштуючи кутю, дівка чи парубок пчихнуть, то на весілля обов’язково від родини в подарунок отримають корову. Вважалося, що обіцяне у Святвечір обов’язково потрібно виконати, інакше загине власна скотина. Ходили серед людей такі чутки, чи то вигадки, чи бувальщина, що батько відмовився дарувати дочці обіцяну у Святвечір худобу, а на ранок позбувся власної корови».
На Різдво ставили різні страви, але у Сріднянському районі була особлива, традиційна, кваша. Рецепт записаний зі слів жительки села Дейманівка Надії Яковенко (Лісова), 1936 року народження.
«Цукрові буряки чищені нарізали кільцями, заливали водою, ставили в піч варитися.
Брали по одному стакану муки житньої, пшеничної, гречаної. Запарювали гарячим варевом з буряків до консистенції густого тіста. Ставили на черінь на печі, укутували тепло. Тісто вкисало десь годин з 12, але його потрібно було помішувати через кожні пів години.
А в казан з буряком наливали чисту воду, знову ставили в піч, доводили до кипіння. Залишали ємкість з буряком у гарячій, вже витопленій печі, щоб «упрівав».
Увечері з варених буряків зливали воду і додавали її повільно до запари, поволі вимішуючи тісто. Розводили до консистенції рідкого тіста (як на млинці). Додавали дрібку солі, знову становили на вогонь, щоб варилося, додавали сухофрукти зі слив, або вишень по одному стакану. Тут господиня була дуже обачною, помішувала вариво щохвилини, бо при кипінні те могло збігти. Знову ж таки, закипілу масу, ставили у витоплену піч, щоб «упрівало». За кілька годин витягували горщик з печі. Його вміст виливали в макітру, додавали, на смак, цукор та кислоту. Їли охолодженим».
Кіптівська громада
Жителі села Вовчок кажуть, що їхні традиції мало чим відрізняються від загальноприйнятих. Окрім однієї – колядники колядують 8 січня. Ця традиція збереглась здавна. Колись цей день був в селі храмовим. Пройшли роки, храмові дні змінились, а колядники досі ходять 8 січня.
«Місцеві традиції – 12 страв на Святвечір, ну, це як в усіх. В принципі нічого такого, як і всюди в нас по Україні».
«Приходять дівчатка, хлопчики, наряджені красиво. Щедрують, співають. Їм дають цукерочки, гроші. Святвечір – це сімейне свято. Збираються сім‘ями.
А ще в цих краях на святковий стіл, серед 12-ти пісних страв, ставили також і пісний борщ.
Село Мрин (Носівський район)
Тут традиційно готували особливу кашу для баби, що під хрестом була. Кашу готують з ранку, з пшоняної крупи, приправляючи родзинками, горіхами та печеними яблуками. Потім несуть кашу до баби, 6 січня, увечері.
А вдома на стіл готують пісні страви, серед яких три головні: борщ пісний з грибами та рибою, вінегрет, вареники з капустою і картоплею. Тож колядують 6 увечері, а «рожествують» 7 січня з першою зіркою, сповіщаючи про народження Христа.
Селище Мала Дівиця (Прилуцький район)
Селяни, за звичаєм, ставили кутю на покуття (тут його називають покуть) не на сіно, а на кожушок – для достатку.
«Куті “до пари” ставили поливʼяний глечик з узваром. Напій варили із цукрового буряка, потім коренеплоди виймали та додавали сушені фрукти (сушка) – яблука, груші. Обов´язково господиня готувала вареники з начинкою: калина та натертий цукровий буряк».
Прикрашали хату зробленими з соломи або сіна голубами, що символізували святий дух.
Прилуки
За тутешніми традиціями, коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу. До цього часу ніхто не мав їсти, тільки маленьким діткам давали варену картоплю. Їли всі зі спільних мисок, такий звичай символізував мир і злагоду у родині. Вечеряли довго, і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви.
Сосниця
За давньою традицією, яка передавалася із покоління в покоління, на Сосниччині першою кутю пробувала худоба, яка вважалася годувальницею всієї родини. Також господар міг винести кутю до саду, щоб родила садовина, також міг розсипати по городу, промовляючи: «Роди Боже жито-пшеницю та всяку пашницю». А потім пробували по старшинству у родині.
Парафіївська громада
У Парафіївці було прийнято на чотири кути стола під скатертину класти зубчики часнику, щоб відганяли усю нечесть. Перед вечерею господар брав ложку куті і підкидав до стелі.
Після вечері маленькі діти залазили під стіл і озвучували звуки різних домашніх тварин, щоб водилося господарство в сім’ї. За це вони отримували дрібні гроші.
Сновськ
На Сновщині на різдвяний стіл подавали тушковану капусту з пшоном, горохову кашу зі шкварками, червоний борщ з карасями.
Борзнянщина
Одна жителька села Велика Загорівка, що на Борзнянщині, розповіла про такий обряд: «Миску або горщик з кутею батько ніс від припічка до покуті, для цього він спеціально вдягав рукавиці. Поки він ніс, у цей час діти, жінка квоктали та імітували інші звуки домашньої худоби – щоб велася в новому році: «ко-ко-ко, га-га-га, му-у-у». На столі на покуті ставили посудину з кутею в кубельце із сіна. Їли кутю так: накладали в миску, поливали її узваром і тоді їли ложками».
Цю традицію святкування Різдва в давнину підтвердили і в інших селах Борзнянського району. Але це вже дещо призабутий обряд, і наразі люди обмежуються загальноприйнятими традиціями святкування Різдва.
Кутю в цій місцевості готували з перлової крупи.
Дивіться також:
