Під час роздачі пенсій по них працював російський танк, їхній шлях пролягає дорогами, заметеними снігом та у вирвах від снарядів, а на виїздах їм доводилося евакуйовувати поранених. 103 пересувне відділення "Укрпошти" доставляє пенсії, продукти та газети до прикордонних з Росією сіл Чернігівщини. Туди, куди через небезпеку обстрілів не доїжджає більшість служб.
Шлях до прикордонних сіл проїжджають на максимально можливій швидкості. На дорозі та узбіччях свіжі вирви від снарядів.
"Ось він — прильот. Ось тільки що я чув. Дерева повалені. Це тільки що були всі прильоти. Ото якби потрапили під той приліт — ніхто б живим з нас не залишився", — кажуть водій Роман Янченко та листоноша Леся Шовкопляс.
"Вони завжди слідкують за нами"
В одному з прикордонних сіл — розбиті хати і обірвані дроти, що висять зі стовпів і лежать на землі. Водій Роман Янченко каже, в селі нема електрики чотири місяці. Сьогодні (23 січня, — ред.) вітер, то дронів не видно, каже Роман. Зазвичай, вони тут у небі постійно. Де видавали пенсію останнього разу, було влучання. Роман каже, ледь встигли вибігти.
"Ми переїжджаємо з місця на місце. Там, де ми попрацюємо в домі — одразу прилітає. Двох будинків вже нема. Вони завжди слідкують за нами".
Тепер листоноша йде до іншої хати.
"Їй треба подякувати. Нас вона не кидає. От сьогодні (23 січня, — ред.) стріляли. Інші б ніхто сюди не їхав. А вона приїхала. Віддає нам пенсії, віддає газети. І хліб привозить. Все вона привозить", — розповідають місцеві жительки.
Окрім "Укрпошти" в село іноді приїздять чоловіки з сусіднього села, привозять хліб. Сьогодні (23 січня, — ред.) не доїхали через обстріли. В селі зараз проживає понад два десятки жителів. Тут одного разу ледь не наїхали на нерозірваний снаряд, говорить Роман Янченко. В одній з поїздок довелось вивозити пораненого: побачили на дорозі чоловіка, який стікав кров’ю.
"Коли завезли, то він вже свідомість втрачав. Вода була у нас в машині — трохи водою відпоювали. У нього наскрізне поранення було".
"Ми просто зв’язок їх з зовнішнім світом"
Одне село в 11-ти кілометрах до російського кордону, інші – від нуля до п'яти кілометрів. Туди не доїжджають дорожні служби — небезпечно. Якщо автівку занесе на узбіччя, є шанс наїхати на міну, каже Роман. З його слів у Карповичах по них відпрацьовував російський танк: поцілив у будинок за пару десятків метрів від них.
Поки обслуговують людей, лунають гучні вибухи. Люди кажуть, що приходи, ймовірно по сусідньому селу.
"Їх кожен день обстрілюють, а вони виписують газети лише для того, щоб машина наша хоча б до них їздила. Ми просто зв’язок їх із зовнішнім світом. Виходить, вони більше нікому не потрібні, щоб поштова машина до них приїжджала, щоб ми привозили їм пенсії, привозили їм продукти", — розповіла Леся Шовкопляс.
Єдина можливість купити продукти та хліб
Дорога до іншого прикордонного села засипана снігом. До пів шляху попереду чистить трактор. Потім поштова автівка проривається сама — туди не чистять: дуже близько до кордону.
Люди не розходяться і чекають на машину, бо це єдина можливість купити продукти та хліб.
"За хлібом сюди ходимо. Одна вдячність пошті. На тиждень же беремо. Нам лише раз на тиждень привозять і все. Тому що тут літають і вдень, і вночі. У нас тут постійні обстріли, тому ми тут такі агресивні. Стріляють день і ніч", — розповіли місцеві.
В останньому на шляху селі кореспонденцію та пенсії розносять поночі під звуки вибухів. Десь поблизу триває обстріл. Тому в автівці періодично виключають фари і дві години поспіль розносять газети по дворах. За день поштове відділення проїхало майже 300 кілометрів.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.