Різні за технікою, тканиною, ниткам і візерунками вишиванки має у своїй домашній колекції жителька села Слобідка Новгород-Сіверської громади Ольга Коваленко. В цьому селі старовинну вишиванку мають чи не в кожній хаті – на день вишиванки зносять їх до сільської світлиці, аби сорочки могли побачити всі охочі. Візерунки й техніки різні, бо у Слобідці одружувались виходили пари з різних сіл з різними традиціями.
Жительки Слобідки прибираються у вишиті сорочки. Вишиванці Єлизавети півстоліття.
"Оце я вишила за тиждень оцю сорочку, за шість вечорів. Того що тут мало вишивки – прошва мала, як то кажуть", — каже жителька села Слобідка Єлизавета Шульга.
Саму сорочку зшивала окрема людина, яка зналася на шитті, — тоді таких називали модистками.
"Вона обшивала всіх. Бо вони важко шиються. Бачите, тут і клиночок вшивається і тут знов перешивається. От тепер так не пошиєш сорочку. Окрім як будеш дивитися по цих старих, а сам не пошиєш".
Єлизавета вишивала сорочки не лише собі. За звичаєм у Слобідці невістка мала на другий день весілля приготувати свекрусі подарунок.
"Невістка дарує свекрусі подарунок: додільна, спідниця і фартух. От приходить на завтра, подарунки дає й одягає свекруху. І свекруха пляше в ній, віддячує невістці".
Щоб більше людей змогло подивитись на старовинні роботи колишніх сільських майстринь, жінки приносять вишитий одяг у сільську світлицю.
Наталія Мишко захопилася збереженням сільської спадщини кілька років тому. Свою "Зелену садибу" прикрашає предметами побуту своїх бабусь та прабабусь. Тут же є і вишиванки, які потрапили до її рук випадково. Одного разу знайома їй розповіла про закинуту хату в сусідньому селі.
"Чоловіку сказала, що поїдемо подивимось. Відправила його на горище туди. Там стояла скриня. І в тій скрині було може півтора десятка таких сорочок. Попитати мені нема вже в кого, але я думаю, що такі були повсякденні сорочки", — говорить Наталія Мишко.
Сорочки жінка вимочила, відіпрала, бо були, розповідає, в дуже поганому стані. З тієї колекції надворі в садибі рушник. Жінка хоче зберегти спадщину для дітей та онуків.
"Як без вишивок. Зараз такого немає. Зараз оце на мені – ну що? Воно фабричне. Воно проштамповане у сотнях екземплярів. А це кожна вишивка, кожен рушник, кожна сорочка – це все індивідуальне. Ви ж другої такої вишивки не знайдете ніде".
У місцевій школі є також кілька старовинних вишитих сорочок.
"Вони досить давні. Ми їх підшивали після прання, але вони й надалі рвуться. Тому на цей час ми їх не чіпаємо", — говорить директорка слобідської школи Олеся Коваленко.
В бабусиних-прабабусиних сорочках діти виступають на концертах. Зараз молодь в селі вишиванки здебільшого купує. Директорка каже, у 2014 році просили батьків, щоб на це свято придбали дітям сорочки. Тоді купували як на конкурс – у кого гарніша. Зараз каже, що просити не треба.
"Взагалі не говоримо, але у кожної дитини вишиванка є. І я знаю, у кого діти рік, два, три, то їм також купують вишиванки. От якщо приходять до школи на якесь свято, то ці маленькі дітки також у вишиванках".
Детальніше дивіться у сюжеті:
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
