Розстріляли неозброєних – рік тому у селі Слобода біля Чернігова росіяни вбили двох українських військових: Олега Сніжка та Михайла Лошака. Вони переховувались в одного з жителів цього села після того, як росіяни вибили підрозділи Збройних Сил зі Слободи. Чоловіки були в цивільному одязі та без зброї. Одному було 30 років, другому – 22.
"То ти дід не знав, хто це такі?"
Російські війська зайшли в Слободу 5 березня 2022 року.
Житель Слободи Анатолій Мірошник згадує події тієї весни. В селі було чутно вибухи, тож його сім’я переховувалась у погребі.
"Ми ж у погребі сиділи: онуки, я, жінка, син, невістка. І це було десь перша година ночі. Я змерз. Кажу, піду в хату. Захожу, двері відкриті: і одні, і другі повністю відкриті. Я туди – бачу, як телефон світиться. Я назад. А вони кажуть, щоб не боявся, вони свої".
Українські військові переховувались у його хаті від ворогів.
"Потім зранку вони кудись дзвонили – не знаю. Я ще з кимось розмовляв. Спитали, чи у нас є тероборона, щоб цих хлопців вивезли. Годин у сім-вісім ранку я пішов по селу. Там сказали, що не повезуть, бо тут росіяни. Вони вже вночі вивозили поранених: одного пораненого і ще одного хлопця, що з ними був".
Чоловік дав хлопцям свій одяг. Військовий однострій заховали під навісом для дров.
9 березня до чоловіка у двір прийшли росіяни.
"Вони зайшли в погріб. Ліхтарем світять на нас: «Діти й жінки залишіться, а чоловікам вийти». Ну нас вивели. Пороздягали. Питали, хто такі. В селі було багато приїжджих. То у нас була така легенда, що хлопці їхали з роботи й війна застала, і вони тут живуть".
Коли чоловіки роздягнулись, за словами Анатолія, росіяни побачили на одному з них армійську білизну.
"Олег не зняв спідньої білизни. Питають у нього: «Де взяв?» Він відповів, що волонтери дали".
Анатолій бачив, як Олега повели до навісу, де була захована військова форма.
"Потім вони там знайшли одежу. Підняли все, витягли мішки. Сюди винесли й витрусили форму. Ну там же військові квитки, все було. І на мене одразу: «То ти дід не знав, хто це такі?» Сказав, що знав".
Олега з Михайлом вивели на вулицю. Більше Анатолій їх не бачив. Росіяни сказали, що хлопці поїхали. Він вирішив, що їх забрали в полон.
31 березня 2022 року, коли Збройні Сили вибили росіян зі Слободи чоловік з сином оглядали своє обійстя. За будинком чоловіка пустир. Розвалений сарай. Саме там він і побачив тіла розстріляних хлопців.
"Привітав з 8 березня, а тоді не стало дзвінків"
На Конотопщині бабуся чекала на онука – Олега Сніжка.
"Дзвонив кожен день. Я кажу: «Олежечка, ти подзвони, тільки одне слово мені скажи й все». Я телефон носила у руках. Привітав з 8 березня, а тоді не стало дзвінків", – розповіла бабуся загиблого Олега Сніжка Ніна.
Бабуся виростила Олега сама. На столі зберігаються фото, де Олег маленький школярик, де дорослий – зі своєю дівчиною. На стіні – ще дитячі поробки.
"А він же допомагав: і сіно косити вмів, і дрова заготовляли з ним. Працьовитий дуже був. Баба заставляла все косити його, а тепер наче жалкую, що я заставляла".
Бабуся розповіла, що онук мав технічну освіту, потім вступив до Сумського університету. І пішов у 2020 році до війська за контрактом. На той час йому виповнилося 20 років. І мріяв про своє авто.
Зміг купити, але поїздити так і не встиг, розповів молодший брат загиблого Сергій.
"Так машину хотів. Коли права отримав, машину ми з ним перереєстрували, то веселий був дуже, щасливий".
"Екстрена медична допомога – це було його покликання"
Побратим Олега Михайло Лошак – з Конотопа. Колишній фельдшер "швидкої", він за півтора року до повномасштабного вторгнення пішов служити по контракту. З Тетяною, Михайло навчався в медичному училищі й разом працювали на станції "швидкої".
"Екстрена медична допомога – це було його покликання. Чого він пішов у ту армію – я взагалі не знаю, можливо лише, що як патріот. А так ця робота була саме для нього. Він дуже любив свою роботу цю. Він ніколи нікому не відмовив. Міг з одного кінця міста, приїхати в другий кінець міста і ніколи не сказав, що він не може, наприклад. Ніколи такого не було. Чому пішов – можливо, відчув, що він там потрібніший більше, ніж тут".
Про Михайла у колективі згадують в теперішньому часі. Наче він живий і от-от заступить на зміну.
"Я пам’ятаю, як він останній раз зайшов до нас, і каже, що він закінчить контракт, повернеться на роботу і буде далі працювати. Тяжко говорити, бо навіть не знаєш що сказати. Отака молода людина і так загинула", – розповіла медична сестра Конотопської станції Ірина Синиця.
Детальніше дивіться у сюжеті:
Читайте також
"Поки він воює, я відбудую нам дім": як на Чернігівщині дружина військового відновлює будинок
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
