Чернігівський історик Володимир Пилипенко продовжує розповідати Суспільному про знакові битви за Чернігів минулих років та століть. Далі – з його слів.
Середина XVII століття – переломний момент української історії. Народ, очолюваний козацтвом, піднімається на боротьбу за власну волю. Переможні битви цієї боротьби оспівані у піснях, а поразки – оплакані. Цього разу я б хотів звернутися до менш відомої, але від того не менш важливої битви – Лоєвської, яка відбулася влітку 1651 року.
Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького дала нам багато приводів для гордості і наслідування та прикладів героїзму. І битва під Лоєвом 1651 року є одним із таких прикладів. Щоправда, про цю битву згадують значно рідше. Чи то не прийнято згадувати козацькі поразки, а можливо, на фоні попередніх великих битв вона менш помітна. Менше з тим, цю битву можна вважати прикладом героїчного виконання козаками Чернігівського полку власних обов’язків.
1651 рік виявився для Хмельницького дуже складним. Річ Посполита готувалася відновити війну проти новоствореної Гетьманщини. Важливі, але дуже не надійні союзники – Кримське ханство, вкотре продемонструвало свою нестабільність, а з півночі підходила нова небезпека – до війни готувалося вступити військо Великого князівства Литовського на чолі із великим литовським гетьманом Янушем Радзивіллом.
Тож Хмельницький розділив козацькі полки: більшість відправилася на Волинь, щоб зустріти там польське військо, інша частина під командуванням чернігівського полковника Мартина Небаби мали не пропустити литовців з півночі. Головне козацьке військо наприкінці червня зазнало поразки під Берестечком. Поляки продовжили наступ вглиб українських земель. І майже одночасно виступило військо литовське.
Завдання, яке стояло перед козаками Мартина Небаби, – не пропустити литовців. Головні події розгорнулися біля Лоєвської переправи через Дніпро. За попередньою домовленістю, Радзивілл погодився не наступати на українські землі і козаки частину військ відправили від переправи. Але це виявилося простим обманом. 6 липня 1651 року, коли ж литовські війська почали переправу, то козаки спробували зупинити військо Радзивілла, але були атаковані із засідки. Відступаючи, Мартин Небаба готувався до вирішального бою і вигравав час для підготовки оборони Чернігова. Козацьке військо відійшло і отаборилося між Любечем і Ріпками. Але було майже повністю розбито вояками Януша Радзивілла. Загинув і полковник Мартин Небаба.
Козаки ціною власного життя дали можливість чернігівському гарнізону підготуватися до оборони міста. На жаль, цього разу зупинити ворога вони не змогли. Вже за місяць литовські війська захопили Київ. Ще трохи пізніше Богдан Хмельницький був змушений підписати із поляками невигідний для Гетьманщини Білоцерківський договір і поступитися значною частиною українських земель. Але вже через рік козаки взяли реванш та повернули втрачені землі.
Зараз у Чернігові подвиг чернігівських козаків на чолі із Мартином Небабою пам'ятають, а самого полководця гідно вшановують.
