Перейти до основного змісту
На все село п'ять людей: як живе Бурківка на Чернігівщині

На все село п'ять людей: як живе Бурківка на Чернігівщині

У селі Бурківка, що на Чернігівщині, живуть четверо жінок та один чоловік. Усе село — це одна вулиця. Навколо села — ліс, за кілька кілометрів — річка. Тут немає ні інтернету, ні мобільного зв’язку. Подзвонити можна тільки зі стаціонарного телефону, який ще у декого з місцевих залишився. Переїздити звідти до більшого села чи райцентру люди не хочуть.

Марія Лісена живе у Бурківці від народження. Залишається там, бо вважає, що діти мають приїздити до рідного дому, а в неї їх п’ятеро.

"Кожна дитина їде до свого порога, а я тут сиджу поки ще подужаю, а тоді – як бог дасть".

Її будинок та город — навколо лісу. Також вона розповідала, що на подвір'я заходять і лисиці. На запитання, чи не страшно їй, відповіла:

"А чому страшно? Тепер треба боятися людини, а не звірюки".

З її слів, раніше у селі було 70 жилих дворів.

На все село п'ять людей: як живе Бурківка на Чернігівщині
Марія Лісена на своєму подвір'ї. Суспільне Чернігів

"І молодь була, діти в школу ходили. Ферма була. Усе було. А тепер немає нічого".

Єдиний чоловік у селі – Борис Ющенко. Тут він народився, тридцять три роки пропрацював поштарем. Зараз на пенсії.

На все село п'ять людей: як живе Бурківка на Чернігівщині
Єдиний чоловік у селі Бурківка — Борис Ющенко. Суспільне Чернігів

У вільний час він читає книжки, передплачує кілька газет. Інтернету та зв’язку в нього немає. Ліс, як і в пані Марії, через дорогу.

"Мені подобається. Кажуть, щоб переїздив до Корюківки. Я кажу, що не хочу. Я звик тут. Тут свобода, кущі, бджоли".

Інша місцева жителька — Олександра Фролова. До Бурківки переїхала, коли вийшла заміж — пів століття тому. Зараз живе сама, чоловіка не стало сім років тому. У жінки п’ятеро дітей. Один син воює.

"Жила з сином, та він пішов на війну. Тепер — я сама".

На все село п'ять людей: як живе Бурківка на Чернігівщині
Олександра Фролова. Суспільне Чернігів

Діти, за її словами, приїжджають допомагати. Зараз же, коли на вулиці стало тепло та почалися городи, каже Олександра, у селі ніколи сумувати.

"Будемо на городі щось робити: картоплю саджати, грядки, бо на наші пенсії ми багато в магазині не накупуємо. А які у нас магазини? Проїжджі. Яку ціну скажуть, таку й заплатимо. Вибору в нас немає".

Іноді Олександра їздить автобусом до райцентру за продуктами та провідати старшу сестру.

"У нас раз на тиждень їде безкоштовний автобус. Скільки бажаєш — заплати на ЗСУ, а так квитків ми не купуємо".

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.

Топ дня
Вибір редакції
На початок