"Перше враження – вау! Яке захолустя!"
За 60 кілометрів від Черкас, серед чигиринських пагорбів, однодумці зі всієї України створили екопоселення "Чарівне". Одна з його мешканок Ольга Ралко приїхала сюди 11 років тому із Донецької Горлівки. Тут народила четверту дитину.
Жителі "Чарівного" не тікають від людей, а хочуть бути ближче до природи.
Ольга Ралко з чоловіком — з Донеччини. Там були приватними підприємцями та коли у них зʼявилися діти, зрозуміли — хочуть дихати свіжим повітря та їсти екологічну їжу. Відтак почали шукати поселення за містом та натрапили на поселення однодумців на Черкащині.
"Ми приїхали ми сюди влітку 2013 року. Перше враження — вау! Яке захолустя! Я сама жила в Горлівці із сім’єю. До переїзду у нас з чоловіком було троє дітей. Одна дитина народилася тут. Ми з чоловіком були підприємцями на ринку. Я пішла у декрет і у нас було майже троє дітей, тоді ми почали замислюватись, як їх напоїть чистою водою, щоб була чиста їжа хороша. І це навело на думки переїхати з міста у село. Але хотілось не просто село, а щоб разом з тобою жили такі ж люди, як ти, однодумці. Хотілося екопоселення. Така мрія в мене з’явилася. Ми шукали з чоловіком таке поселення і сюди нас занесло".
Коли Ольга з сімʼєю приїхала на Черкащину, то думали спочатку, що лишаться ненадовго:
"Нам сподобалось тут. Купили хатинку, вона така старенька. Думали: перезимуємо. Ну от вже 11 років тут зимуємо".
У поселенні для спілкування звели спільний простір. Там зустрічаються, проводять час з дітьми — їх чимало, оскільки переважна більшість родин — багатодітні.
"Це наш спільний простір. Ми довго мріяли й ось почали будувати. Нам допомогла організації GEN — мережа екопоселень України. Найчастіше ми тут зустрічаємося з дівчатами з дітьми. У нашому поселенні багато дітей, багато багатодітних", — розповіла пані Ольга.
Валентина Печенова в екопоселенні мешкає 11 років:
"Ми тут вже 11 років живемо. У нас тут народилося троє діточок — Ярослава, Мирон і Серафим. Народжували тут. Вдома. Була тут одна дівчина, яка започаткувала це. Ми вирішили спробувати, як вона і так пішла така хвиля. У нас багато хто народися вдома. Дитсадка тут немає. Є садочок через одне село за 15 кілометрів звідси. Там так само є школа. До садочка наші діти не ходять, а у школу ходять. Приїздить шкільний автобус, забирає і так відвідують діти школу. В мене в цьому році другий парубок готовий йти до школи".
Обабіч на центральній вулиці в поселенні — хати мазанки.
"Це наша центральна вулиця. Такі от у нас старі хати мазанки. Коли ми приїхали, вони всі позаростали і бабусі дуже раділи, коли з’явилися діти. Діти наші приходили до них у гості".
Облаштували для себе та дітей в поселенні місце відпочинку — розчистили та викопали глибше водойму. Там оселилися нові мешканці — птахи та риби, та й дорослі з дітьми мають розвагу. Влітку там можна освіжитися, а взимку покататися на ковзанах.
"Завдяки облаштуванню нашого місця відпочинку, піднявся рівень води в колодязях. Влітку діти там купаються, а зимою — на ковзанах, якщо лід стає товстіший".
Сусід поруч займається бджільництвом. Також до поселення продовжують приїздити люди, які втратили свої домівки через бойові дії, додала пані Ольга.
"Тут живе сусід — Анатолій Миколайович, тримає пасіку. Далі там була закинута хата. В ній оселилися наші родичі — мій свекор, переселенці з Бахмута. Можемо до нього завітати".
Відчиняє хвіртку та запрошує до обійстя Олена Яворська. Вона з чоловіком приїхала з Бахмута:
"Ми у травні минулого року (2023 - ред.) тільки придбали цю хату. Додому-то хочеться, але вертатися немає куди, тому будемо тут жити. У мене тут є город, там овочі, картоплю посадили й виростили свою, огірки свої закрили".
Пані Ольга розповіла: коли свекри придбали хату, то мешканці екопоселення усі гуртом допомагали обживатися:
"Купили цю хату. Зібрали толоку, зібрались всі сусіди, допомагали виносити печі старі. Стіну задню підняли — вона була дуже опущена. Дівчата допомагали, хто — мазати, хто щось виносити. Потім Олена всіх годувала, дякувала".
В оселі у пані Олени нині вже є ванна, також там переклали пічку, аби топити взимку безпечно:
"Проходьте. Ось у нас тут верандочка така. Меблі у нас від попередніх господарів лишилися. Тут була одна суцільна пічка, штуки чотири їх було і більше нічого. Ми зробили так, щоб можна було жити по-людськи: пічку переклали, ванну зробили. Тут було дві кімнати всього в будинку".
Одна з проблем в поселенні — робота, а точніше її відсутність, поділилася пані Ольга:
"Перші труднощі — заробляти гроші тут. Мій чоловік все вміє. Він робить ремонти. А ще ми придбали кози. Я роблю сир. Чоловік ще навчився тут будувати пічки, тому, що ми всі в поселенні опалюємо хати дровами. Печемо хліби з дівчатами на заквасці бездріжджові", — розповіла про заробітки Ольга.
Додала: за покупками виїздять в місто, але воно її втомлює:
"Коли за покупками в місто з’їздиш, цілий день там проведеш і вертаєшся з такою головою (показує, що голова наче велика стає - ред.). Потім вертаєшся, роззуваєшся, по землі походиш, думаєш: ні, в місто не хочу. Хочеться все ж таки на природі жити".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
