26 квітня Черкащина вшанувала пам'ять ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Ліквідаторів з Лисянки, крім місцевої спілки, до якої вони входять, об'єднують спогади про ті події.
У день тридцять восьмих роковин трагедії на Чорнобильській АЕС Суспільне показує історії тих, хто поклав своє здоров'я у боротьбі з (не) мирним атомом.
Черкащанин Володимир Шайнога – ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції. У ніч 26 квітня 1986 року, коли на четвертому енергоблоці стався вибух, він із побратимами вирушив на допомогу.
Тридцять вісім років спогадів пан Володимир зберігає у фотокартках. Щороку з товаришами вони зустрічаються, аби згадати події вісімдесят шостого.
"Ми тоді так вели «тиху війну». Так це і називали – «тиха війна». Тому що не вибухали снаряди, не свистіли кулі", – розповів пан Володимир.
Разом з іншими добровольцями з усієї області його відправили для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції:
"Тальнівщина, Звенигородщина, Лисянщина. Пам'ятаю, десь до сотні машин було. Виїхали на Чорнобиль. Уже був готовий спеціальний одяг, відрядні, ми навіть не знали, куди, що, і як. Сказали: «Треба на Черкаси їхати, формувати колону». Ми так були виховані в ті роки, сказали, що треба їхати, бо горе — ми і їхали".
Пан Володимир поїхав із перепусткою у кишені та кількома масками на зміну. Там працював водієм:
"Японські трактори копали таку кругом реактора, щоб вода не потрапила у річку Прип'ять ріку, а тоді в Дніпро. Вони копали — ми засипали бетоном. Вони засипали бетоновозами з бетоном, а ми глиною".
Працювали і вночі:
"У нічну зміну їду, вже очі затуляються. Думаю, подрімаю стану. Став «КамАЗом», тільки приліг – вже чую наді мною фурчить вертоліт: «Водій такої-то машини, рушити, не зупинятись, газу до поліка і пролітай». Скажена була радіація. Кажуть, її не видно, радіацію. Але її видно. Отак як розрізав «пелюстку» — і видно всередині червоне було, як губна помада", — пригадав пан Володимир.
Володимир Кравець смак радіації пам'ятає досі. На її наявність в зоні відчуження спочатку вказували знаки:
"Ми туди приїхали спочатку і кругом стояли знаки «Обережно радіація». Ми не знали, що воно і як. А потім язиком пробували, губами, солодке наче було, якась як пудра. Замполіт наш сказав, що в кого вуса є – їх треба збрити".
У грудні вісімдесят шостого його разом з іншими військовими привезли на пральню. Там був три місяці:
"Привозили дві-три машини, «ЗІЛи». Все було зібране, зв'язане в пакети. Пральний порошок привозили з Києва. Всюди стояли дозиметричні прилади. Ми там раз попрали – не годиться, тоді запускали другий раз".
Через рік пан Володимир створив сім'ю:
"У лютому 1987 року я приїхав додому в село Жужинці, де одружився з Катериною Догвиною. Дев'ятого квітня вже звільнився, а у липні в мене народилася дочка".
Ліквідатор Валентин Кучер в санітарному пункті працював за місяць після вибуху. На фото, яке зберігає — він із побратимами, а над наметом напис: "Хазяйство Кучера".
"Два молоковози стояли з водою, підвозили воду, і люди, які працювали біля реактора, приїжджали і ми їм баню робили. Видавали полотенця, мило. Дві години відпочив — і йдеш заступати, потім дві години відпочив — і йдеш топити. Цілодобово це все було, люди йшли і йшли".
За свою роботу ліквідатор має нагороди:
"Найперша наша чорнобильська нагорода, яку давали всім ліквідаторам, найдорожчою була".
Хоча з кожним роком медалей стає більше, пам'ять про героїв Чорнобиля відходить разом із самими героями, зазначив пан Володимир. На меморіалі в центрі міста – квіти. До нього ліквідатори приходять, аби вшанувати загиблих товаришів:
"У нашій спілці був 161 ліквідатор, з 2001 року померло 87. Ми згадуємо наших побратимів, наших хлопців. Хто був, як був, хто приходив. Особливо 26- квітня бачимо, що ряди наші все меншають і меншають".
Пам'ять про них зберігають і в місцевому музеї.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
