На війні російсько-українській війні загинув Дмитро Порожній із Черкащини

На російсько-українській війні загинув молодший сержант Дмитро Порожній із Лисянщини. Йому було 26 років.

Дмитро був командиром кулеметного взводу роти вогневої підтримки окремої механізованої бригади, розповіла Суспільному речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея.

У 2015 році він закінчив Лисянський професійний аграрний ліцей. Подруга дитинства Марина Важинська розповіла, що жили з Дмитром неподалік один одного.

"Ми були з ним дуже хорошими друзями. Він був чудовою людиною. Вірний та надійний друг. Завжди був готовий прийти на допомогу, незалежно, чи фізична, чи моральна потрібна була допомога. Був дуже розумним, створював сам сайти, ігри. Ми любили складати гумористичні вірші про нас, про наших спільних друзів. Він був простою та веселою людиною. Хтось міг і не зрозуміти його гумор, це, вважай, його родзинка така була. Спогадів залишилося дуже багато. Ми любили ходити нашою компанією до ГЕСу та Карʼєру з ночівлею. Допоки він та ще наший спільний друг із компанії, також Діма Басаргін, не підписали контракт і не пішли на війну. Це дуже велика втрата для мене. Таких людей, як Діма, дуже мало, адже вірність в дружбі — велика рідкість".

Тітка Дмитра Порожнього Віра Борисенко поділилася спогадом про свого племінника:

"Діма — людина з великої літери. Справжній патріот своєї країни. Він був прекрасним сином, братом, другом. Мріяв, планував своє майбуття після закінчення війни, та не судилося. Земля тобі пухом, Дімочко, Юра, Галя, Дашуня, Валерія та вся родина. Дай Боже пережити це горе та непоправний біль втрати".

Дмитро любив риболовлю. Віра Борисенко розповіла про Дмитра як про людину, яка любила життя та вміла радіти дрібничкам:

"Він був чуйним, добрим сином. Із татом були друзями. Могли годинами говорити телефоном. Свою меншу сестру виглядів з пелюшок. Коли гуляв з нею, катаючи на дитячому візочку, усім показував і казав: "Подивіться, яка в мене гарна сестричка". Йому тоді було одинадцять років".

Тітка Дмитра додала, що він часто переймався чужими проблемами, завжди думав, що комусь може бути гірше, ніж йому. Проте знав, чого хоче в житті, ставив собі цілі й досягав їх.

Про матір, сестру та цивільну дружину Валерію Дмитро говорив "наші дівчата". Коли йшов на завдання, просив, щоб тато нічого не говорив "дівчатам", додала Віра Борисенко.

"Про службу відмовчувався. У нього завжди було "все добре." Він був щасливою людиною. Завжди з посмішкою. Говорив: мені б хоч на деньок додому, щоб зібратися всім за одним столом. Мріяв після перемоги зробити пропозицію коханій. Говорив: "Стану перед нею на коліно. Хочу, щоб всі знали як я її люблю". Ненавидів війну. Ненавидів камуфляж. При першій нагоді одягався в цивільне, щоб відчувати себе не військовим. Йшов воювати, казав: бо я це вмію, знаю що робити, я повинен йти. Завжди з повагою і розумінням ставився до підлеглих. Хотів і робив усе можливе, аби у сестри було таке майбутнє, яке не змогли дати йому. Казав, що вона — майбутнє родини, тому беріг і плекав її".

Загинув захисник 8 серпня під час виконання бойового завдання. Він брав участь у форсуванні Дніпра на Херсонщині.

Відспівали Дмитра 25 серпня в Українській Православній церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Поховали у Лисянці на місцевому цвинтарі.