"Мир не настане без перемоги", - вважає доброволець Віктор Орел. У 2014-му він не чекав на повістку, а пішов на схід захищати суверенітет України. Нині займається журналістикою і вірить: зусилля кожного, хто допомагав на фронті і продовжує це робити – не даремні.
Світлин з війни у Віктора лише дві. Тоді, каже, було не до цього. Стати добровольцем вирішив після Майдану. Долучився до П’ятого батальйону Добровольчого українського корпусу Правого сектору:
– Робота у мене була – це підбір людей на різні посади, щоб були надійні люди. Також забезпечення батальйону, в тому числі й озброєння. Перші дні була плутанина: - їхні-наші, військові-добровольці, цивільні-наводчики. Коли перший раз був обстріл, це було дуже страшно, не скажу, що на грані паніки, але просто був ступор.
Чоловік пригадує, найбільше запам’яталися вчинки побратимів:
– Одного нашого хлопця взяли в полон, другого вбили прямо на місці, вони в машині хотіли його провезти через блокпост, прикриваючись ним, то Семен із кущів зі снайперки положив одного, другого – 5-ох сепаратистів.
На сході чоловік провів 5 місяців. Потім приїхав до Черкас, де і познайомився зі своєю теперішньою дружиною Альоною. Жінка займалася волонтерством.
– У нього такі блакитні очі, – розповіла Альона Орел, дружина добровольця. – Зустрілися поглядами. Захищати необхідно, тому що захищаєш не тільки свою територію, кордон і сім’ю, самого себе – це поклик кожного чоловіка.
Нині Віктор вільний час намагається приділити родині. Каже, що свої і зусилля інших українців не були даремні:
– Я вважаю, що ми стратегічно виграли, ми Україну розвернули в напрямку до свободи. Ми погано вивчили уроки історії, якщо просто думаємо, що ми там побратаємося забудемо, і буде мир. Ні, мир може прийти тільки ціною перемоги.
Авторка Ольга Котляр
