Зображення села Суботів і Богдана Хмельницького стало першим затвердженим ескізом українських гривень після проголошення незалежності України. Хоча паперова банкнота вийшла з обігу, там її бережуть, розповіла Суспільному завідувачка Суботівського історичного музею Надія Кукса.
Як живе село, зображене на перших гривнях незалежної України, та чого прагнуть місцеві жителі — репортаж.
У селі Суботів Богдан Хмельницький відлитий у бронзі, вишитий на рушниках і лежить у гаманці (йдеться про пʼятигривневу монету - ред.) чи не кожного жителя. А самого гетьмана там називають просто — «наш Богдан».
«Колись у нас село було дуже велике. Люди були зайняті, ходили по роботах», — прокоментувала місцева жителька Ольга Вакуленко.
Сьогодні, за її словами, у селі працюють: старостат, дві крамниці, медпункт та приїжджає пошта:
«Тут уже залишилися одні пенсіонери».
Завідувачка місцевого медпункту Лідія Козубенко чотири десятиліття до журналу записує нових мешканців Суботова:
«Я прийшла сюди на роботу в 1982 році. Працювала у ФАПіФельдшерсько-акушерський пункт. На тій вулиці є стара будівля — будиночок такий. А ця амбулаторія побудована в 1991 році. Тут працювали двоє лікарів. Всього медперсоналу було 11 людей. Побудували нову школу, потім — амбулаторію. Населення було великим. Тепер набагато менше».
Нині, як розповіла Лідія Козубенко, сторінки журналу здебільшого порожні:
«У цьому році народилася одна дитина, у 2025 році — жодної, 2024 році — жодної. Переїжджають сюди переселенці, є вже декілька сімей, які купили будинки. Хочеться, щоб село не занепадало, а жило».
Як змінювалися покоління суботівців і професії, які вони обирали, розповіла колишня директорка місцевої школи, а нині екскурсоводка Суботівського історичного музею Оксана Мінська. У школі вона відпрацювала 28 років до реорганізації.
«Працюю я вже тут 12-й рік, а до цього працювала у місцевій школі. Хлопчаки хотіли стати водіями. Це, звісно, з огляду на те, що їхні батьки працювали в місцевому колгоспі: хтось був водієм на машині, хтось трактористом, комбайнером. Батьки, діди були, і тому всі хотіли бути водіями. Уже в перші роки незалежності у навчальну програму було введено нові предмети з вивчення історії рідного краю, історії України, і от вчителька історії була прикладом для наших школярів, і чимала кількість наших випускників продовжувала своє навчання у вишах саме на історичному факультеті. Надалі діти собі обирали свій шлях, а потім вже всі були охоплені комп'ютерною грамотою — хотіли стати айтішниками. Ну, якось так воно, як змінювався світ, як змінювалася технологія, так і змінювалися уподобання і бажання наших учнів», — прокоментувала Оксана Мінська.
Тепер її випускники боронять Україну на фронті, а вона розповідає туристам історію їхнього краю тут, у Суботові:
«Починається ранок із вмикання касового апарату. Журнал є, але замість дітлахів, у мене вже інший журнал. Є окремий зошит, книга обліку екскурсій. Перед тим, як починаємо отримувати замовлення, ми запитуємо: звідки приїхали наші відвідувачі, і дуже цікаво чути, що це вся Україна: Запоріжжя, Львів, Ужгород. Найвіддаленіші міста все-таки приїжджають до нас і слухають нашу історію».
«На жаль, багато людей виїхали звідси. Хотілося б, щоб таке село, як Суботів, колиска нашої держави, продовжувало своє життя у людях, у подальших поколіннях», — додала Оксана Мінська.
Хоча п'ятигривневу банкноту тут дістають хіба туристам для фото, двері храму відчинені для вірян. Йому цього року виповнилося 375 років, розповіла завідувачка відділу «Суботівський історичний музей» Надія Кукса:
«Саме церква святого пророка Іллі, усипальниця Богдана Хмельницького, була зображена на п'ятигривневій банкноті. Нам цього ніхто не повідомляв. Тоді нам інтернет був недоступний. І дізналися ми, власне, коли ці гроші потрапили до обігу. Дуже прикро нам, що лише пів року банкнота не дожила до свого 30-річного ювілею, тому що її було вилучено з обігу 2 березня 2026 року».
«Я вела такі записи: скільки людей відвідувало наш храм, зокрема, і постійно кількість відвідувачів збільшувалася. І збільшувалася кількість відвідувачів, розширювалася географія. Це були представники різних вікових категорій, різного освітнього рівня. Це місце є одним із сакральних символів. І це не просто слова, а так і є. Це відчувається в поведінці людей, в поглядах, в їхніх запитаннях», — прокоментувала Надія Кукса.
Щороку, додала завідувачка, сюди приїжджають 20 тисяч туристів. Взялися приваблювати людей у село і місцеві. Одна із них — Надія Прохач, яка розповіла про свою садибу:
«Перше, що зустрічає нас у садибі — це Богдан Хмельницький з булавою. Взагалі в інтер'єрі ми намагалися зберегти все так, як було колись у бабусі. Рушники — моєї бабусі, яка вишивала гладдю. Вона дуже переживала, коли ми робили ремонт, що ми їх десь викинемо, що не цінуємо її працю, але я вирішила їх використати саме тут і зберегти пам'ять про неї».
Купили хатину у 2019 році, розповіла жінка. Спочатку для зберігання речей, але потім разом із чоловіком вирішили — розвиватимуть сільський туризм:
«Раніше сволок Головна дерев'яна балка в будівлі, на якій тримається стеля— це був такий як нагадувач. Зараз фейсбук нагадує, в кого коли день народження, а раніше пам'ятні дати і день народження членів родини викарбовували саме на свічках. От нам пощастило, і нашому будинку видно рік: 1896 — рік побудови нашої хати».
З дитинства вона мріяла, щоб рідне село не сприймали як щось застаріле:
«З самого дитинства мені хотілося, щоб це село було не про щось таке застаріле, немодне, відстале, а щоб село поважали, цінували. Ми доклали чимало зусиль, щоб облагородити тут територію, зробити зручності для гостей. Ліжко у нас сучасне вже, але своїми руками його зробив мій чоловік. Зараз мені самій трішки важкувато, тому що чоловік знаходиться у війську, але країну ж треба захищати».
Кожному із жителів Суботова «болить» за своє село:
«Це взагалі серце України, можна сказати, через нашого Богдана Хмельницького. А у нас немає доріг», — прокоментувала Ольга Вакуленко.
«Це наш біль, це наш сором, я вважаю. Тому що людина приїздить доторкнутися до історії, відпочити, набратися сил. Але коли вона по цій дорозі приїжджає, цих сил просто не залишається», — зазначила Надія Прохач.
Але кожен із цих людей сподівається, що Суботів знову «заживе».
«Сподіваюся, щоб була пам'ять про це село, де колись жив Богдан Хмельницький», — додала Ольга Вакуленко.
«Хочеться мати нові робочі місця, щоб хтось прийшов і дав роботу людям», — сказала Лідія Козубенко.
«Щоб побільше молоді в селі стало. Щоб приїжджали жити сюди: мати хату в селі, свою діляночку, вирощувати овочі, свій сад, радіти яблуку, яке виросте через два роки після того, як ти посадив яблуню — це класно», — додала Надія Прохач.
