Нині в Україні триває перехід від символів колективної героїзації після Другої світової до персоналізації загиблих героїв. Про це Суспільному розповів професор історії Черкаського національного університету Віталій Масненко. З його слів, замість безликих радянських обелісків чи пам’ятників невідомому солдату, зараз облаштовують алеї памʼяті, меморіальні комплекси та пам’ятні дошки з іменами й портретами полеглих.
Як нині відбувається ця трансформація, до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років, який в Україні відзначають 8 травня, — спецрепортаж.
"Два роки тому стали сиротами". Так кажуть про себе Михайло та Катерина Михальченки з Чехівки, які у 2024 році, з різницею у півтора місяці, на війні втратили обох синів: Олександра та Євгенія.
"У квітні 2022 року призвали Женю, забрали до воєнкомату, де він тільки не був, був зразу у Степанках, у Черкасах. Кидали його і туди і сюди. Він нам нічого не розказував, як тільки подзвонить: у мене все добре, ти за мене не переживай і не плач. Потім їх перекинули у Запорізьку область, село Вербове, де 5 травня він і загинув. Для нас це був дуже великий удар. Я не знаю, як ми вижили. Через півтора місяці загинув Саша, старший", — розповіла Катерина Михальченко.
Батьки самотужки за підтримки коштів з громади облаштували меморіальний пам’ятник з двома дошками у центрі Чехівки:
"Поки ми живі, хай буде пам'ять про наших дітей. Треба, щоб знали всі, за що вони віддали життя".
Окрім Олександра та Євгенія Михальченків, поруч розміщена меморіальна дошка ще одного загиблого односельця Олександра Ярового. Загалом у війні загинули троє жителів села Чехівка. Безвісти зниклим з цього села вважається Володимир Соломко.
Усі портрети безвісти зниклих та полонених із Іркліївської тергромади, серед яких і брат Юлії Шемшур – Андрій, розмістили у центрі Ірклієва, – розповіла його сестра Юлія:
"Ми віримо, що він живий, ми його чекаємо, у нас є відомості і впізнання трьох людей, які бачили його в полоні. Маючи трьох доньок, з першого дня, коли почалася повномасштабна війна, він добровільно пішов записався у ЗСУ і став на захист держави з першого дня війни".
Рік тому жінка ініціювала відкриття в Ірклієві "Алеї Надії":
"Було нерозуміння, тому що люди говорили: наші діти живі і асоціювали це з Алеєю Слави, але я пояснювала, що це інше. Ми пам’ятаємо, ми чекаємо, але ми хочемо, щоб їх бачили, що це Герої, щоб сюди приходили дітки і про них розповідали, що ми надіємося, що це живі люди, і що ми їх всіх чекаємо і дочекаємося. Люди міняли свою точку зору, спочатку відмовляли, потім погодилися розмістити фото своїх рідних на цій алеї".
Серед цих портретів є фото військового Руслана Панченка. Під час останнього обміну він повернувся в Україну і через місяць, після реабілітації та госпіталя, власноруч зніме свій портрет, розповіла Юлія:
"Він був у статусі «безвісти зниклого», що дає надію кожному з нас, що безвісти зниклі повертаються. У день обміну я увечері дізналася, що він повернувся і я була дуже рада, тому що мені хотілося, щоб почати цю традицію з якою я цю алею задумала. Що кожен повернеться і зніме своє фото власноруч з цієї алеї".
На портрет свого учня Вадима Лепехи на Алеї Пам’яті в Ірклієві показує вчитель історії Олександр Юхно. Він ініціював перейменування вулиці іменем загиблого:
"От у школі я не бачив ще в ньому тяги до історії, до патріотизму, але з часом у нього пробудилася така велика енергія до своєї історії, до патріотизму, що мене переповнює гордість за оцю людину, який віддав своєї життя за наше майбутнє. Коли я школу закінчував у 1980 році тут два класи стояли, ми фотографувалися на фоні цього пам’ятника. Поряд був пам’ятник Леніну, до декомунізації, а ще раніше був пам’ятник Сталіну".
Біля обеліску загиблим радянським воїнам та монументу невідомому солдатові в Ірклієві ще кілька десятиліть тому, 9 травня, збиралися на парад усі жителі села, розповів Олександр Юхно:
"Здебільшого вони схожі, або у вигляді шпиля, як у Ірклієві була зірочка зверху серп і молот або пам’ятник невідомому солдату. Раніше 9 травня було святим, Брєжнєва пригадуємо, Сталін не визнавав цієї перемоги, тому я вже давно переосмислив, як історик, що це була не Велика Вітчизняна війна, це була Друга Світова війна, і світ відзначає цей день 8 травня, і врешті-решт це прийшло до нас. Відбулася транформація".
94 жителя Ірклієвської громади загинули у війні за Україну з 2014 року, розповіла начальниця відділу культури Іркліївської сільської ради Ірина Куніца. Алеї Слави та меморіальні дошки встановили за ініціативи рідних загиблих захисників та громади:
"Алеї та банери були створені за рахунок місцевих жителів. Вони збирали, — це були і благодійні концерти, виставки, ярмарки, де вони збирали ці гроші, де залучені були керівники СТОВів, приватні підприємці, які допомагали у створенні цих алей".
У якому вигляді закарбують пам’ять про загиблих військових – обговорюють на рівні старостатів за участі рідних, пояснила Ірина Куніца. Якщо раніше на радянських обелісках були викарбувані імена загиблих у Другій світовій, то зараз у кожному селі громади можна побачити ще й портрети:
"Сучасний вигляд люди можуть побачити цю людину, вони можуть побачити зображення цієї людини, також є своєрідне вшанування висадженням певних алей, квіти, дерева пам’яті".
Загалом в області 1398 пам’яток, присвячених подіям Другої світової війни, розповів юрист управління культури та охорони культурної спадщини ОВА Артем Каландирець. Більшість із них — це братські могили та масові поховання жертв фашизму:
"Найчастіше — це братські могили, а також дуже поширені пам’ятники односельцям, які загинули під час Другої світової війни. На радянські пам’ятники поширюється законодавство у сфері охорони культурної спадщини, відповідно, є певні обмеження, існує охоронна зона, в якій не можна здійснювати якусь діяльність".
Всі нинішні пошанування загиблих у російсько-українській війні, які облаштовані у громадах, не мають статусу пам’ятки, тобто на них не поширюється дія закону про охорону культурної спадщини, додав Артем Каландирець:
"Проте, вже є ініціативи в області серед ОТГ, щоб надати статусу цим об’єктам. Але наразі поки що офіційних документів у сфері охорони культурної спадщини не надходило".
Є тенденція у громадах створювати єдиний комплекс, присвячений усім загиблим у Другій світовій та нинішній російсько-українській війні, додав Артем Каландирець:
"Вони відокремлюються історично, але не відокремлюються територіально".
Вшанування доблесті та героїзму було актуальне у період Союзу РСР, у європейських країнах підхід до цього інший: пам’ятають усіх, загиблих у війні, пояснив професор історії Віталій Масненко:
"Це жертви розв’язання війни з боку двох тоталітарних режимів і Європа зараз так визначає, що винні у Другій світовій війні, як нацистський тоталітарний режим, так і сталінський совєтский режим. І відповідно іде про пам’ять вшанування загиблих у цій війні. Зараз важливо, враховуючи ситуацію опору нинішньої агресії, все-таки формувати адекватну пам'ять про попередню Другу світову війну і ця пам'ять побудована на вшануванні тих людей, які загинули: це і військові, які воювали на фронтах, це цивільні, це і ті, репресовані і депортовані під час цієї війни".
За словами історика, у суспільстві тривають дискусії щодо оформлення пам’ятників загиблим у російсько-українській війні:
"Головне, що не тільки поставити пам’ятник, відповідно облаштувати могилу, а щоб це був постійний процес вшанування, те, що ми казали коммеморація, тобто коли всі ці об’єкти повинні бути включені у систему постійної комунікації. Треба людське бачення".
