Черкащанка Нінель Войтович об’їздила Європу автобусом, тепер підкорює дороги фурою. За рік на великогабаритному транспорті здолала понад 100 тисяч кілометрів — Німеччиною, Нідерландами, Австрією, Чехією, Італією. За кермо сорокатонної вантажівки сіла через брак кадрів у транспортній галузі, спричинений війною — рятувала власний бізнес.
До Дня української жінки, який відзначають щороку 25 лютого, Нінель розповіла свою історію Суспільному.
Хоч робота на вантажівці вимагає значної фізичної сили, водійка жартує, що "манікюр витримує". Щоразу перед виїздом машину перевіряє:
"Коли великий мороз, нам у першу чергу потрібно розбудити акумулятори, тому ми два рази прокручуємо ключик у замочку. Також треба перевірити тенти, номерні знаки, наявність ремонтного інструменту та всі колеса — чи вони у нас накачані повітрям".
Така професія Нінель не лякає, оскільки, пояснила, фури – це її любов. Сісти за кермо вантажівки було давньою мрією, відколи десять років тому змінила сферу діяльності з медичної на автотранспортну — покинула професію стоматологічної медсестри і заснувала фірму-перевізника. Пришвидшило досягнення мрії повномасштабне вторгнення:
"Я дуже давно хотіла сісти за кермо фури. З початком війни ми зіткнулись з кадровим голодом і дефіцитом кадрів. У нас були водії, але з початком війни їх потихеньку забирали, машини ставали".
Водії пішли на фронт, а вона — в автошколу. З 2009-го кермувала легковим авто, а у 2025-му опанувала автобус, була єдиною жінкою в групі. При пошуку роботи зіткнулася зі скепсисом:
"Коли я отримала права, то обдзвонила дуже багато перевізників, саме пасажирських, тому що спершу отримала категорії D, D1 і ніхто не хотів мене брати. Всі казали: ви що, жінка за кермом — це мавпа з гранатою".
Але один черкаський перевізник був лояльним до жінок — перший рейс Нінель був до Молдови. За кермом мікроавтобуса у 2025 році Нінель Войтович об’їхала всю Європу, здолала понад сто тисяч кілометрів і отримала позитивні відгуки від людей:
"Німеччина, Голландія, Австрія, Чехія, навіть в Італії була, в Мілані, у Венеції, у Вероні була. Коли пасажири сідали в автомобіль і ми їхали десь годинку, а потім була перша зупиночка. Кажуть: ви молодець, ви така акуратна, у вас все так плавно, ми перші 30 хвилин були напружені, а потім розслабилися і отримуємо задоволення від цієї подорожі".
Згодом Нінель отримала в автошколі категорію СЕ, яка дає право керувати фурою з причепом. І відразу сіла за кермо сорокатонника.
"Це робота, яку я люблю, а коли ти робиш те, що любиш, то ти вільний. Задоволення – це гормон щастя в першу чергу. А люди мають бути щасливими", — зазначила водійка.
Водити великогабаритний транспорт для Нінель — не лише про задоволення. Це, в першу чергу, про порятунок бізнесу, пояснила вона. Автопарк її фірми — три фури. Возили будматеріали, метал, у сезон — зерно та мінеральні добрива. Нині машини стоять:
"Війна дуже скоротила ринок вантажних перевезень. Тому що ми раніше їздили і до Криму, і до Маріуполя, і до Донецька. Нині список територій, куди ми їздили, зменшився. Багато фірм збанкрутували, багато хто почав на власному транспорті доставляти вантажі. Кого розбомбили, хто перестав працювати".
Свою фірму Нінель називає "дитиною", а фури для неї — "дівчатка". Продавати бізнес не планує, а мріє зібрати в себе команду водійок:
"Ми знаємо, що все буде добре, війна закінчиться і буде багато водіїв, водійок. Я б хотіла започаткувати це, ому б не зібрати команду водійок. Я на автобусі Європу підкорила, хотіла б і на фурі підкорити".
