У Черкасах 22 лютого відбулася акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих воїнів "Не мовчи — полон вбиває".
На Соборній площі з прапорами й плакатами зібралися близько сотні людей — рідні, друзі захисників, волонтери, військові та небайдужі містяни, повідомила власна кореспондентка Суспільного Анастасія Столбова з місця події.
Водіїв, які проїжджали повз, закликали посигналити та підтримати родини воїнів.
Щонеділі черкащанка Ніна приходить на Соборну площу. До акції вона долучається, аби висловити свою підтримку всім, хто в такій ситуації, як і вона — в очікуванні на повернення близьких.
"У мене зник безвісти цивільний чоловік. Майже рік ми чекаємо, маємо надію. Також прийшла підтримати усіх матерів та жінок, які теж в очікуванні. Сподіваємось, що у нас будуть гарні новини. Акція для нас — це як надія, а для наших хлопців — підтримка. Вони не самі, їх чекають", — прокоментувала пані Ніна.
Син черкащанки Світлани на війні зник безвісти. Тепер вона приїжджає з Ірклієва у Черкаси, аби нагадати про нього:
"Вважається зниклим безвісти. Я дуже часто приїжджаю на акції. Хочеться нагадати всім про наших зниклих безвісти, щоб всі пам'ятали, що вони є, що ми їх шукаємо. Тут знайшла людей, які розуміють одне одного, які проходять ті ж випробування. Ми вже одна сім'я".
До акції долучилась жителька Драбова Людмила Сокол. Її син пішов на бойове завдання, а вже наступного дня — зник безвісти:
"Зник мій син у травні 2025 року. Вже вісім місяців не чула його, не бачила. Скучила до такої межі, що всередині все болить. Пішов на завдання 13 травня, сказав: «Мама, їду на завдання, два тижні не дзвони, бо буду на завданні, зв'язку там не буде». 17 травня я не витримала, подзвонила в частину, на мене накричали, сказали, що все в порядку, він на завданні. 22 травня принесли листа, що він 14 травня зник безвісти".
Тепер про нього — жодної звісти, зазначила жінка.
"Куди не стукаю, куди не дзвоню, куди не пишу — ніхто нічого не каже. Чекайте, ждіть і все. Я приїжджаю аж із Драбова, за 70 кілометрів від сюди. Щонеділі стараюся приходити, у суботу в Золотоношу їжджу, у Київ їздила. Я постою тут, виплачу сльози, подивлюся, скільки в людей горя такого, як і в мене. Не передати словами, як боляче чекати і не знати нічого".
Не змогла бути осторонь акції черкащанка Марія. З її слів, полонених чи безвісти зниклих серед знайомих не має, однак для неї важливо підтримати тих, хто зараз чекає на повернення рідних:
"Це найменше, що я можу зробити для того, щоб не забували про полонених і зниклих безвісти. Просто хочу підтримати людей, бо для мене це дуже важливо і боляче".
