У Черкаській області на кінець 2025 року зареєстровано 56 газет, з них передплатити можна 35 періодичних видань.
Частина з них може зникнути з інформаційного поля, розповіла Суспільному голова обласної організації Національної спілки журналістів України Тетяна Калиновська.
Редакція газети "Черкаський край" — часопис, який вважають одним із найстаріших в області, розповіла його головна редакторка Тетяна Калиновська:
"«Черкаський край» обчислює свою історію із 1918 року. Так традиційно вважали всі творці газети «Черкаська правда». У нас навіть є нагороди з нагоди ювілеїв. Але як обласна газета Черкаської області, вона виходить із лютого 1954 року, одразу через місяць від утворення області".
Тут працював письменник, журналіст Василь Симоненко. У редакції створили його музей. Наукова співробітниця музею Ніна Симоненко розповіла, що аби підтримати видання, передплачує газету "Черкаський край":
"Це єдине, що можна взяти в руки, почитати, коли немає світла. Ти можеш взяти її в руки і дізнатися, що у нас творилося".
Нині у кабінеті головної редакторки температура становить 0º. Пані Тетяна розповіла, що працівники до викликів уже звикли. До повномасштабної війни "Черкаський край" виходив тричі на тиждень, нині — один раз:
"Обсягом вісім сторінок. Наші передплатники — жителі всієї Черкаської області. На даний час з нами залишилися найвідданіші. Це багато аграріїв, які передплачують газети для своїх ветеранів, пайовиків. Ми змогли зберегти читацький загал".
Кожен передплатник тут — на вагу золота, як і читач, зазначила Тетяна Станіславівна. Один із них — Михайло Дмитрович. Щотижня він приходить, щоб придбати примірник свіженької газети. Цю традицію не змінює 50 років.
"Ви розумієте, я ж черкащанин і ніде ви інформацію про місто не знайдете, крім газети. Тим паче зараз відключення, телевізора нема, то хоч почитати можна", — прокоментував Михайло Дмитрович.
Нині у штаті — десять працівників, зарплати — мінімальні. Втім, як би складно не було, жодного випуску не пропустили, додала Тетяна Калиновська:
"Ще ми бачимо свою місію — зафіксувати подію війни, аби залишити їх в історії, бо як кажуть краєзнавці: людська пам'ять має властивість забувати".
Аби зібрати більше читачів, їздять громадами та рекомендують передплатити газету, аби вона і далі жила. А інколи, як розповіла головна редакторка, допомагають люди:
"У нас є віддані такі розповсюджувачі, які приходять у редакцію, беруть газети і ходять по організаціях".
Таким розповсюджувачем та продавцем газет є Павло Степанович. Його знають у мікрорайоні Казбет та часто, як зазначив він, фотографують. Знає його місцевий житель Олег Меркулов:
"Так, я його частенько бачу, іноді купляю в нього ці газети. Не все можна прочитати в інтернеті, інколи хочеться прочитати газету".
Перехрестя Надпільної та Праведниці Шулежко — місце, де чоловік десятиліттями продає місцеву пресу.
"Років тридцять майже продаю. Так, люди купують. Під'їжджають на автомобілях та купують", — прокоментував Павло Лінник.
Періодику чоловік пропонує й організаціям. Туди, з його слів, ходить самотужки. Заробляє додаткову копійчину до пенсії. Саме в таких продавців як Павло Степанович можна придбати той чи інший часопис поза редакціями. Від початку повномасштабної війни кіоски газет та журналів не продають, не на камеру розповіла продавчиня одного із них. Їм почасти невигідно продавати такий товар, пояснив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко:
"Власники кіосків не можуть заробити на цьому продажу. Але це не ознака того, що газети — непотрібний товар, а ознака того, що це специфічний товар, який потребує підтримки держави, поштової підтримки. На жаль, відбувається певне ставлення до газет та журналів як до комерційних товарів, як до пиріжків, цукерок та іншого комерційного краму і очевидно, що газети тут програють".
Ще одне місце, де можна придбати та передплатити періодику, — поштові відділення. Начальниця одного з них Лілія Поліщук розповіла, що купують та передплачують газети переважно люди пенсійного віку, хоча сказати, що молодь такими виданнями не цікавиться, теж не можна:
"Для чоловіків, для дітей, для пенсіонерів — для різної категорії людей є. Є пенсіонери, які не можуть самостійно прийти на відділення купити, їм буде зручніше, коли листоноша наша доставить їм додому".
Редактор газети "Шполянські вісті" Анатолій Вікторук розповів, що раніше тут пропрацювало 13 редакторів, враховуючи самого пана Анатолія. Нині він і директор, і редактор, і творчий працівник, а ще й кочегар — працює сам. Молодь, з його слів, на таку зарплату йти не хоче. Та попри це, додав він, газета виходить щотижня, хоч і обсяг її зменшився:
"До повномасштабного вторгнення вона виходила на 16 сторінках тижневиком і в повному кольорі. Повномасштабна війна зменшила і кількість сторінок, і ми виходимо вже не в кольорі. Це і через фінансові питання, і такий час, що колір треба відставити до перемоги".
За словами Анатолія Федоровича, редакції працювати зараз важкувато, фінансової підтримки немає:
"Ми на своїх коштах постійно трималися, інколи це платні матеріали були. Реклами у нас майже немає, та і та, що є, — не реклама, а скоріше оголошення".
Та попри це до друку готують свіженький номер "Шполянських вістей". Щотижня готують 1440 примірників, розповів пан Анатолій. Головне, аби їх вчасно доставили.
"За минулий рік ми виходили і в Калинополі, і трішки було в Звенигородській громаді", — прокоментував редактор.
Місцева жителька, вчителька Валентина Василівна роками передплачує "Шполянські вісті":
"Якщо він пише статтю, то там душа є — не просто букви, не просто речення. Я, наприклад, без газети не можу. От я отримала газету і дивлюся, яка стаття більше зацікавила. Я її прочитала і перед очима людина, колектив, або сім’я".
Газетярам потрібна підтримка, зокрема, державна, зазначив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. Почасти саме друковані видання стають основним джерелом інформації, особливо, коли йдеться про прифронтові території:
"Я сам відвідував Оріхів за п'ять кілометрів зіткнення з окупантами. Оріхів постійно розстрілюється, але для людей, які живуть у підвалах, для них символом надії, мрії є місцева локальна газета".
А ще, додав Сергій Томіленко, важливо налагодити вчасну доставку періодики до читача:
"Серед цих впроваджень може бути адресна підтримка читачів та передплатників, як «Укрпошти», так і самих українців. Зараз пропонують скористатися тисячею — бонусом від держави і можна ці кошти спрямувати на передплату української періодики. Можна також підтримувати українські незалежні медіа шляхом створення Фонду «Підтримки і розвитку регіональних медіа» — це ініціатива Національної спілки журналістів України, з якою ми зверталися до уряду. «Український культурний фонд» успішно підтримує ініціативи у сфері культури, щоб була створена така інституція з незалежною радою, яка б підтримувала проєкти у сфері медіа".
