Її десятки років називали "примарою" і "нездійсненою мрією". Стільки ж вона була пусткою і місцем, звідки лише виїжджали. Та з початку повномасштабної війни Орбіта на Чигиринщині, стала прихистком для переселенців й поступово оживає.
Так про однойменну вулицю села Вітове Суспільному розповіла місцева жителька Олена Громова. Тут вона народилася і створила власну сім’ю. Щоправда, живе не в сучасному містечку, яке у 70-му почали зводити для працівників Чигиринської АЕС, а посеред лісу без аптек та магазинів.
Що ж приваблює переселенців переїжджати до Орбіти та наскільки реалістичною є її розбудова — спецрепортаж.
Орбіта нині – вулиця села Вітове на Чигиринщині. А в 1980-х перспективного містечка на 20 тисяч населення. Там мали бути магазини, школи та дитячі садки. Але збудувати усе це не судилося, розповів Суспільному дослідник історії Чигиринщини Олександр Солодар. Тож замість обіцяної інфраструктури тут лише дві п’ятиповерхівки та закинутий гуртожиток.
Хоч навколо ліс, а до найближчого населеного пункту чотири кілометри, її це не лякає, розповіла переселенка Ніна Бова. Сюди приїхала у березні з Покровського району.
"Там ми жили в приватному секторі. Там три вулиці. І прилетіло в будинок. До нас попало. В кого деревʼяні вікна — повилітали шибки"
Нині пані Ніна мешкає у п’ятиповерхівці на Орбіті. Платить лише за комунальні послуги.
"Дома у мене з вікна спальні було видно терикони, шахта димить, котельні, то тут — рай, серйозно. Я сама в селі виросла. Питну воду ми привозимо, набираємо. А вода постійна є для прання, нормально. Газ є інтернет, світло".
Та найбільше в Орбіті сподобалися люди. Привітні й працьовиті, характеризує пані Ніна:
"Он Саша, потім Зоя, Люба, Оля. Я уже з усіма познайомилася практично. І я якби давно жила, господарство тримала б, курочок. Тут молодці всі — і городи держать. І нам пропонували картоплю посадить. Ну я не наважуюся. Мені вже 71 рік".
Пані Ніна — не єдина переселенка, яка приїхала до Орбіти з початку повномасштабної війни, розповіла місцева жителька Олена Громова. Усім намагається допомогти освоїтися, адже тут мешкає з народження і знає кожен куточок. Тут народилися і їхні з чоловіком діти. Нині поруч з будинком мають господарство.
"У нас є курочки. Тут у кожного господарство є, худоба, кури, гуси, кози є".
Їх тримають, аби під рукою завжди були свіжі яйця та м’ясо, адже в Орбіті, пояснила пані Олена, їх не купиш. Єдиний магазин тут зачинили два роки тому.
В Орбіту їхні батьки приїхали на будівництво Чигиринської електростанції. Воно стартувало у 1970-му році. У ті часи в СРСР активно розвивалася промисловість, а отже була потрібна електроенергія. У центральній Україні її не вистачало, тож влада вирішила збудувати біля Чигирина теплоелектростанцію, розповів Суспільному дослідник історії цього регіону Олександр Солодар. За 30 років роботи йому вдалося віднайти десятки фотографій з будівництва. Частина з них — у книзі.
"Під Чигирином вирішили збудувати державну районну електростанцію. Вона називалася «ДРЕС». Державна районна електростанція. Мала бути 4,8 мільйона десятих кіловата. Ця електростанція під час роботи мала споживати тисячу 100 тонн мазуту за одну годину. Планували, що цей мазут буде виробляти Кременчуцький нафтопереробний, який будувався. Але в процесі будівництва з’ясувалося, що в таких обсягах мазуту не буде".
Тож проєкт будівництва, додав Олександр Солодар, довелося трансформувати.
"У 75 році переглянули проєкт, скоротили потужність і вирішили, що тепер забезпечувати паливом буде донецьке вугілля, але збагачене газом. Пройшло ще три роки ще раз переглянули план в бік зменшення. Тепер потужність зменшили до 2,1 мільйона кіловатгодин з 4,8".
Та все одно потужності бракувало. Тож у 1981 році будівництво поставили на паузу. А у 1985-му вирішили звести вже атомну електростанцію.
"Люди на будівництво АЕС і парової, і газової приїжджали з усього Радянського союзу. І перше питання, яке поставало — це житло. Спочатку давали тимчасові житла. А потім треба було людей відселяти з тимчасових в багатоквартирні. Дев’ятиповерхівки".
Одна з них нині — закинута і засмічена. Без вікон, зі зруйнованими стінами, сходами і долями, розповів Суспільному пан Сергій. Він — один з тих, хто приїхав у 1970-му. Спочатку мешкав у гуртожитку. А коли його почали розграбовувати придбав квартиру у п’ятиповерхівці.
Спілкуватися на камеру він не захотів. Як і решта старших людей, з якими журналісти намагалися поговорити. Для цього до Орбіти приїздили тричі. І щоразу не на камеру чули від старожилів, що вони втомилися від уваги журналістів. Але всі кажуть одне: Орбіта для них була надією на краще життя, а фактично стала пасткою. Оскільки у 1990-му після аварії на Чорнобильській АЕС уряд поставив остаточну крапку у будівництві. А ті, хто отримали тут житло, залишися без роботи, аптек, магазинів та інших благ цивілізації.
"Люди розтягували хто що міг. Спочатку теплотрасу розтягли, потім розпочали підземні комунікації і труби виривати".
Тож нині опалення у мешканців індивідуальне, а найближча школа і садочок у сусідньому Вітовому.
"Були компанії, клуб у нас тут був. Не ставало роботи — люди виїжджали потроху. Для кого ті магазини тримати?"
Та головна проблема, додав чоловік Олени Антон, — відсутність роботи. Тож єдиний вихід — їздити на "заробітки", тримати господарство й городи.
"Напиляв гілок. Там під стовпами обрізали електрики. Та і з них повибирав. Зробив теплицю таку. Цибулю посадили, редиска є. Сюди землі навіз, бо не росло б на піску. Та життя тут прекрасне. Якби ще гроші хтось давав. У Чигирині робить за копійки за ті? Більше викатаєш їх і проїсиш".
Жити краще звісно, хотіли б. Тож планують виїхати, а поки насолоджуються перевагами життя на Орбіті, додала Олена Громова:
"Дітям тут красота. Ні машин, ось. Вийшов, дитину випустив. З вікна виглянув — вона собі грається. Винаймати житло це не для мене, а купить, то це нереально його зараз купить".
Для переселенців же основна перевага Орбіти — доступна ціна житла, розповів місцевий житель Григорій Чаплинський. Тут живе з 1978 року, працював електриком на будівництві АЕС.
"Це в кого транспорт є, то приїжджають. А так, то ніхто не хоче сюди, бо сюди, як забрався, то немає чим їздити. Я їду в аптеку, заразом — в магазін. Хліб купляю, три хлібини. У морозілку ложу, а потом викладаю розморожую".
Квартир продається тут немало, більшість — покинуті. На дві п’ятиповерхівки мешкає приблизно 60 людей. Хоча фактично зареєстровані 212. Про це у відповіді на інформаційний запит Суспільному повідомила Чигиринська міська рада. 16 із них — вимушені переселенці. І слово "вимушені" тут як ніколи доречне, додає Олександр Солодар.
"Якщо в Чигирині ще якісь є підприємства. Соціальні служби працюють, банки працюють, заклади охорони здоров’я, то Орбіта — це відірваний шматок тіла і закинутий на берег Дніпра. Якби ситуація вирішилася і в Україні настав мир, вони б спокійно повернулися додому".
Зробити це планує і Ніна Бова:
"Дім є дім. можливо сюди приїжджати, купаться на водосховищі, на гриби. Ну, а жити постійно...".
Але попри настрої місцевих, Національна компанія "Енергоатом" все ж планує відновлення. Про це не раз повідомляли на своїх інформаційних ресурсах. Востаннє, 27 серпня 2024 року. Тоді енергетики повідомили: "Енергоатом готується до реалізації проєкту з будівництва Чигиринської АЕС". На якому етапі підготовка ми запитали компанію в інформаційному запиті.
"Проєкт будівництва Чигиринської атомної електростанції є частиною комплексу заходів з розвитку національної атомної енергетики. У 2024 році «Енергоатом» провело спільну нараду з Черкаською обласною військовою адміністрацією, Чигиринською міськрадою, «Черкасиобленерго» та представниками Чигиринського лісництва, під час якої було поінформовано про опрацювання можливості будівництва атомної електростанції в районі села Вітове Чигиринського району. Усі вони підтвердили зацікавленість в реалізації проєкту будівництва АЕС.
Разом з тим, у 2024 році підготовлено та направлено на розгляд до Міністерства енергетики України проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо будівництва ядерних установок атомної електричної станції на території Черкаської області». Нині продовжується робота по його узгодженню. Визначення вартості проєкту будівництва виконають на етапі розробки з урахуванням кількості енергоблоків, ступеня локалізації, необхідності розбудови інфраструктури. Проєкт спорудження Чигиринської атомної електростанції створить близько 6000 робочих місць, переважна частина з яких, це будівельники – мешканці регіону розташування".
Появі робочих місць Олена Громова радіє:
"Нам би, мабуть, тільки «за», щоб якась робота була. Ну, а чи вона буде, то вже ніхто не вірить, що тут щось колись буде".
З цього приводу дослідник регіональної історії Олександр Солодар висловив припущення:
"Я вірю, що проєкт буде розроблятися, на нього будуть спрямовані чималі кошти. І вони всі будуть. Будуть реалізовані, але проєкт втілений не буде. Зважаючи на історію будівництва з 1981 і до сьогодні. Пів століття будувалося і що вийшло? Я не думаю, що Україна зараз має ресурси, щоб збудувати з нуля нову атомну електростанцію".
