15 липня – День Української Державності. Свято заснували чотири роки тому, 24 серпня 2021 року. Тоді президент Володимир Зеленський підписав указ про відзначення його на державному рівні. Першим офіційним гаслом відзначення цього дня була фраза "День Державності — досвід тисячоліть".
Про який тисячолітній досвід українського державотворення йде мова і яке значення має цей день в умовах теперішньої російсько-української війни — розмова із українським істориком, доктором історичних наук Юрієм Присяжнюком.
Юрію Петровичу, у календарі державних свят України є День Незалежності — 24 серпня, День Соборності — 22 січня і ось тепер День Державності. Скажіть, про що це свято і чому, на вашу думку, саме така його назва?
Справді, у нашому календарі кілька свят, які ми могли б визначити, як певну синонімію. Але якщо уважно вдуматися в кожне з них, то кожне має свою специфіку. Наприклад, День незалежності — 24 серпня, ми відзначаємо у зв'язку з подіями 1991 року. І тут виникає питання, чи достатньо цього дня, чи достатньо цього терміну — "незалежність", для того, щоб окреслити всю глибину, значення того, що ми хочемо цим сказати і чого досягнути. Як на мене, ні. Тому що виникає просте питання: від чого ж ця незалежність? Росія, якщо пригадати події 1991 року, першою проголосила суверенітет. Тобто ми відходили від кого? Від Росії, від совєтського союзу, який розпадався вже сам по собі.
Я розумію, що з роками, століттями цей термін може набути сакрального значення, як у Сполучених Штатах, наприклад. У США День Незалежності — там чітко розуміють, про що йдеться. У нас ситуація дещо складніша. Найголовніша суть цієї незалежності — це національна держава. І тому для того, щоб підсилити цей чинник державності, запровадили таке свято. Як на мій погляд, цілком слушно.
У президентському указі зазначено, що "…спираючись на історію української державності та розквіту держави часів Володимира Великого, який прийняттям у 988 році християнства на Русі засвідчив цивілізаційний вибір Київської Русі, … встановлено це державне свято". Чому і яким чином, релігія пов'язана із державністю і як прийняття християнства позначилося на подальшому розвитку Київської Русі?
Багатогранне питання. По-перше, щодо дати "988 рік". Усі дати, які є в "Повісті минулих літ", принаймні до ХІХ століття, є умовними. Тому дата 988 рік — це вже, скоріше, наша історична пам'ять, ніж якась історична реальність. Щодо релігії і церкви, це теж велика проблема. Чому? Тому що ми говоримо про середньовіччя, а в середньовіччя релігійний світогляд був не просто домінантним, він був абсолютно домінантним, тобто не мав, фактично, серйозної альтернативи. Наукового світогляду просто не існувало. Людина сприймала світ через віру в Бога, якісь церковні канони. До речі, варто додати, що крім релігійного світогляду, слід ще мати на увазі і саму церкву, як певну інституцію, що мала дуже поважний вплив на тогочасні відносини, на державне життя.
Християнство — це основна сюжетна лінія тогочасного розвитку релігійно-церковного, а, відтак, і державного життя. Але окрім віри, мова йде про дуже серйозні геополітичні впливи. Я, наприклад, розглядав би візантійський вплив ширше, ніж прийняття християнства. Тому що це не лише віра, це культура, традиції, зразки, стандарти церковного, державного життя і так далі.
До речі, Русь-Україна не все запозичувала з Візантії, оскільки ми знаємо, що політичні сліди цієї держави і державне життя в самій Україні суттєво різнилися. Для того, щоб акумулювати весь оцей комплекс проблем, завдань, а найголовніше – побачити історичні паралелі, побачити історичну тяглість між минулим і сьогоденням — і були ухвалені такі рішення.
Як це позначилося на становленні держави Русь? Якщо ми говоримо в контексті сучасної російсько-української війни, то в якому стані, де і чи була тоді Московія?
Тут дуже складно відповісти однозначно, тому що є опосередковані впливи, а є безпосередні. Коли ми говоримо про таке явище, як Московська Русь, то це суто історіографічне поняття, тобто наукове, кабінетне, простіше кажучи. Тим більше, воно виникає набагато пізніше, бо не існувало ніякої держави під назвою Московська Русь. До речі, щодо Київської Русі, то держави під такою назвою не існувало теж. Ми маємо чітко зрозуміти, що існувала держава Русь. Причому, ця держава літописна, а літопис не завжди говорить правду.
Тому ми можемо називати її літописна Русь, можемо назвати легендарна Русь, але це була держава, однозначно, з центром у Києві. І в цьому відношенні стосунки з нашим ворогом мають ґрунтуватися з нашого боку, принаймні, на цій реальності.
Тобто ми повинні розуміти, що держава Русь існувала з центром у Києві, а держава Русь з центром у Москві ніколи не існувала. Це принципова різниця. Це найбільш болюча для них (росіян – авт.) історична констатація, тому що вся їхня історіографія, вся їхня сучасна ідентичність, імперськість і державність будуються на цих квазінаукових наративах. Тому наша, українська позиція — не тільки патріотична, продержавницька, але вона набагато більше відповідає історичній правді й історичним реаліям.
Щодо прийняття християнства, то треба сказати, що, безумовно, це був крок до цивілізації. Тому що християнська віра, поряд із деякими іншими позиціями, наприклад, появою писаного права, виводила тогочасний соціум із варварського життя на магістральну лінію тогочасних європейських цивілізацій, які, до речі, синхронно формувалися в Європі.
Чи можемо ми назвати наших прародичів представниками європейської цивілізації, які синхронно формувалися в Європі в епоху середньовіччя?
Так, однозначно. Русь-Україна – це європейська держава, європейська цивілізація з тією особливістю, що це східний рубіж тогочасної і, я так розумію, сьогочасної Європи.
В указі президента згадано такі спадкоємиці Русі, як Галицько-Волинське князівство, Українську козацьку державу Богдана Хмельницьку, Українську народну республіку, Західноукраїнську народну республіку, Українську державу, Карпатську Україну. Чому саме ці віхи історії, на вашу думку, відносяться до дня державності?
Як на мене, це природній вибір, тому що ми у цьому переліку бачимо держави, які існували на теренах сучасної України протягом останнього тисячоліття. Держави, які були створені місцевою людністю, говорячи на сучасний лад — національними елітами.
То чи можемо ми сказати, що ці державні утворення, які існували на теренах сучасної України, були віхами становлення сучасної української державності?
Можемо так сказати з урахуванням принципу історизму, оскільки не завжди ці держави називалися українськими. Держава Русь, про яку я вже говорив, — це держава з історією України, але це не українська держава. Українська державність з'являється з формуванням українського етносу. А український етнос формується орієнтовно в 15-16 столітті (ми його можемо фіксувати по джерелах.) Тобто, держава Богдана Хмельницького – це вже українська держава. Але, знову ж таки, особливість в тому, що вона українською не називалась. Вона називалась військо Запорізьке, Гетьманщина.
Перша українська національна держава, як ми її розуміємо, — це Українська Народна Республіка 1917 року. І, зрештою, держава Україна — це 1991 рік. Тобто, це все віхи українського державотворення.
Юрію Петровичу, до переходу на новоюліанський календар День державності в Україні відзначали 28 липня. Цього ж дня відзначають День хрещення в Росії. Ще 2010 року в них був підписаний федеральний закон про "пам'ятну дату важливої історичної події, яка здійснила значний вплив на зміцнення російської державності". Чи має відношення День хрещення Русі до російської державності і її зміцнення?
Якщо відповідати позитивно, то має, але опосередкований і дуже далекий.
Поясніть.
Прямого зв'язку немає, бо прямий зв'язок — це Україна. Можливо, Білорусь, але це окреме питання. Чи має князь Святослав відношення до заснування міста Москва? Ні, прямого немає. Але опосередковано так, тому що його праправнуки переймалися цією проблемою. Якщо дивитись на династію, то зв'язок можна бачити. Але напряму його немає.
Росія відзначає День хрещення і там цей день прив'язують до дати, коли відійшов у вічність князь Володимир. Дата ця — умовна. Відтак, дата хрещення Росії умовна теж. Навіть у нас це умовна дата. Це певний символ, а кращого немає. Ми йдемо цією дорогою, власне, як і інші народи.
Росія до цього взагалі не має відношення, з тієї простої причини, що російська державність формується пізніше, або, принаймні, десь із того часу, не раніше. Тобто, коли Володимира не стало, московська держава ще тільки виникала.
Сучасні росіяни переписують історію, зокрема, історію Києва, Русі, і, власне, свою історію, хоча не мають до цього ніякого відношення. Держава — це система органів влади, а система органів централізованої влади була в Києві і до майбутньої Московії не мала ніякого прямого відношення.
То чи має значення для України перехід до відзначення Дня Української Державності 15 липня, а не відзначення 28 липня разом із Росією?
Те, що ця дата збігалася у нас і в них, безумовно, вносило додаткову напругу, актуалізувало інформаційне, політичне, можливо, наукове, протистояння. Але Україна перенесла не лише цю дату. Ми перенесли всі дати. Наприклад, 14 жовтня ми відзначали День покрови Пресвятої Богородиці, День козацтва, День захисника України. Зараз відзначаємо 1 жовтня. У цьому відношенні зважати на Росію, що вона відзначає цей день, мені здається, не варто. Зрештою, Україна повинна в деяких питаннях бути принциповою і робити все на свій лад, особливо, якщо розглядати ці відносини в контексті гібридної війни.
