У селі Лебедин на Черкащині відновили єдиний вцілілий вітряк із понад сорока, що колись там були. Коштів на реставрацію в бюджеті села немає, відтак, пропозицію власників Лебединського насіннєвого заводу відновити споруду, — підтримали.
На цю справу спрямували 500 тисяч гривень, аби село, де розташований завод, повернуло до життя родзинку свого краю, розповів Суспільному староста села Олексій Рудас.
Колись у селі Лебедин було понад 40 млинів, але нині залишився лише один, розповіла історикиня Лідія Осаула:
"Якщо на початку 20 століття в Лебедині було понад 40 вітряків, то після революції 1917 року, коли господарі з радянською владою не віталися, люди вже не могли отримувати це млинне господарство. Радянська влада вважала, що селяни мають бути бідні, а не багаті".
З її слів, цей млин неодноразово відбудовували протягом його існування, утім, скільки саме разів — невідомо:
"Його власник побудував у середині 19 століття, а потім, коли була Друга світова війна, він і горів, і відбудова була досить складна. Ми вже пам'ятаємо його у Лебедині, як просто собі стоїть і мовчить, і крилами вже не махає".
Іван Таранець був одним з тих, хто відновлював вітряк. Почали відбудову у березні 2024 року:
"Роботу виконували не тільки одна людина, а і певна команда. Даний вітряк стовпового типу, який приводиться в дію за допомогою вітру і обертається навколо своєї осі, називається «дідом». Він був зруйнованим, ми його демонтували і зробили, щоб він функціонував правильно".
Він пояснив, що під дією вітру крила обертаються, запускаючи шестерні, які передають рух на жорна:
"Серцем вітряка є жорна, які перемелюють зерно, вони в нас нові, ми їх встановили на другому поверсі і вони вже практично працюють".
Для того, щоб повернути вітряк туди, звідки дує вітер, використовують вертіло — пристрій, який обертає крила, розповів Іван:
"Раніше його повертали за допомогою коней, волів, ну в нас зараз їх немає, тому ми за допомогою спецтехніки його можемо повернуть".
Місцевий житель Анатолій Коваленко зазначив — цей млин завжди був символом села.
"Хто не їде — всі стають біля млина фотографуватися. Це, як візитна картка села. З цим вітряком у мене є невеличкі спогади з моєї молодості. У 1971 році я служив у війську, був механіком танка, який йшов через рідне село. Командир роти сказав, що побачив на карті вітряк, а на карті вітряк — це топографічна точка наша. Тому можна сказати, що він в свій час ще служив топографічною точкою для військових".
Головний інженер Лебединського насіннєвого заводу Олесь Демідов, який керував проєктом реконструкції, розповів, що вітряк не працював, оскільки майже всі його деталі були знищені часом.
"Почали ми цю роботу із того, що створили макет вітряка, щоб зрозуміти, що ми хочемо в чотири рази менший за даний вітряк. Потім провели обстеження силової конструкції, каркаса, замінили пошкоджені елементи, закріпили місця з'єднань силових елементів".
Він додав, фінансування забезпечив Лебединський насіннєвий завод. На відновлення спрямували 500 тисяч гривень.
"Виникла ця думка через те, що перше враження про населений пункт складається, очевидно, із дороги, яка підходить до села, ну, і якогось символу, який зустрічає приїжджих людей".
Староста села Олексій Рудас додав, що раніше вітряк не відновлювали, адже в сільський бюджет гроші на реставрацію вітряків ніколи за його пам'яті не закладали.
"Працюючи на посаді голови сільської ради 27 років практично, питань дуже було багато, які треба було вирішувати. І казати відверто, просто кошти не доходилися, і коли збиралися ми на сесії, на виконкоми, вирішували, кому дати пріоритети, то віддавали, звичайно, там, де було життєво необхідніше".
