"Він до останнього показував хлопцям, що все Ок". Коли ми приїхали в морг на упізнання, то він так і лежав із цим жестом".
41-річний Святослав Гошуляк, молодший лейтенант із Черкас, був командиром кулеметного взводу і проходив військову службу у Луганській області. 6 травня минає рік, як віг загинув на Луганщині.
Спогадами про нього із Суспільним поділилася його мама Тетяна Гошуляк.
Пані Тетяно, розкажіть, як Святослав потрапив до лав Збройних сил України?
Йому прийшла повістка додому, і він одразу пішов до військкомату. Мені нічого не сказав, я вже дізналася, коли він пройшов медкомісію. Сказав: "Мамо, 22 березня, я вже з речами іду до військкомату". Спочатку його направили на навчання у Львівську академію Сухопутних військ. По закінченню двомісячного навчання йому надали звання молодшого лейтенанта.
Святослав був завжди такий: якщо треба, то треба. Він в будь-який момент був готовий йти захищати свою Україну, свою родину. Тому зібрав речі і пішов. Після навчання у Львові мені говорив: "Мамо, коли закінчиться війна, я підпишу контракт і залишуся далі на службі". Потім він повернувся до Черкас, в частину і набирав хлопців до свого кулеметного взводу. Далі ще було навчання у Чернігові, а також у Польщі. До Нового року він повернувся і їх усіх одразу їх відправили на бойові завдання.
Чи часто він виходив з вами на зв'язок? Чи розповідав, де він буває і які задачі?
Телефонував, як повертався із бойових завдань. Я запитувала: "Синок, як в тебе справи?", а він казав: "Мамо, все добре, не переживай" — це завжди в нього була така відповідь. Він ніколи не говорив, що щось не так. В нього було п'ять контузій, ми про них не знали. Вже пізніше випадково, як він лежав у госпіталі, то братові зізнався це вже п'ята контузія.
Які це були напрямки його служби?
Харківський спочатку, Донецький. А загинув він на Луганщині.
Скільки в цілому тривала його військова служба?
З 22 березня 2023 року до травня 2024 року. 6 травня він загинув…
Чи спілкуєтеся ви з побратимами Святослава? Можливо, вони вам розповідають про те, яким він був воїном?
Ми спілкуємося з одним з його побратимів. Наскільки мені відомо, з його побратимів залишилося дуже мало, три-чотири людини. Всі інші лежать на Алеї Слави поруч з ним…
Розкажіть про Святослава, яким він був у дитинстві?
В дитинстві він був дуже рухливою дитиною. В нього є ще брат Ігор, в них різниця у віці півтора року. Вони з братом були дуже рідні, дуже близькі. А як народилася сестричка, то вони з Ігорем завжди сперечалися, хто що буде робити: хто буде пелюшки прати, хто буде прасувати. Він захищав сестричку з дитинства. А от коли помер батько, то Святослав сказав: "Мамо, я тепер голова сім'ї, і я тепер відповідаю за родину Гошуляків". Він взяв на себе обов'язки голови родини.
Я вам скажу, що він зростав на прикладі свого батька. У нього тато працював в карному розшуку. Останні роки на посаді начальника, тож він дітям завжди розповідав і показував приклад, як треба себе поводити, чому варто справедливо жити. Святослав все бачив і говорив, що захищатиме будь-кого, хто буде слабший за нього. Батько також дуже історією захоплювався і прищепив своїм дітям також любов до історії, культури, до української нації. Взагалі, чоловікова родина походить з козаків і хлопцям в спадок передали справжній козацький пояс. Його з покоління в покоління передавали, йому дуже багато років і хлопці його оберігали.
Розкажіть, чим захоплювався Святослав?
Він дуже гарно співав, грав на бандурі. Якось у школі був концерт, присвячений Дню матері, він виконував пісню "Летіла зозуля", то зал плакав і аплодував йому стоячи.
Це від природи у нього таке, дитина, як кажуть, обдарована з усіх сторін. Також мав хист до іноземних мов, був хорошим товаришем. В нього друзі були — хто з Києва, хто з Черкас – вони познайомилися ще під час строкової служби, так ці хлопці спілкувалися до останнього дня життя Святослава.
Ким Святослав був у цивільному житті?
Починав своє навчання у Львові, у школі №53. 1993 року ми переїхали на Черкащину. В Черкасах закінчив 29-ту школу (9 класів), вступив до Черкаського політехнічного технікуму. Потім працював і паралельно заочно навчався У Київському гуманітарному інституті. Навчання не кинув, навіть коли проходив строкову службу.
Через кілька днів після демобілізації захистив диплом. Був він і касиром, і директором магазину запчастин і директором СТО. Святослав був чудовим механіком, навіть позивний мав "Механік". Знаєте, в нього якесь чуття було до того, що й де треба відремонтувати. Взагалі, був працьовитий, він міг будь-що робити: у квартирі ремонт, міг їсти приготувати, посуд помити, в хаті прибрати... Він не цурався ніякої роботи.
Скажіть, чи пригадуєте, коли востаннє Святослав виходив з вами на зв'язок і про що була розмова?
В останній раз він вийшов на зв'язок не зі мною, а з братом. Це було 5 травня, це був Великдень. З Ігорем вони спілкувалися, як завжди сказав: "Братику, все нормально, все добре". І просив також відкрити рахунок на збір коштів на автомобіль для їхнього взводу.
Їм потрібен був пікап. І вони обговорювали, яку кращу машину взяти, щоб туди і кулемета можна було поставити і щоб хлопцям було зручно. А наступного дня нас сповістили, що був приліт FPV-дронів туди, де вони були на завданні, мінометний обстріл, сильна пожежа і що Святослава немає...
Він до останнього показував хлопцям, що все "Ок". Коли ми приїхали в морг на упізнання, то він так і лежав із цим жестом. Ми завершили збір на автівку, передали хлопцям цей пікап в пам'ять про "Механіка". На ньому ще й написали "Механік", щоб вони пам'ятали свого командира. І ще ми купили шість FPV–дронів і також хлопцям передали.
Як ви прожили цей рік?
В першу чергу, я вважаю, що мій син та його побратими, які загинули, недаремно віддали своє життя. Вони це зробили, щоб ми далі мали змогу жити. В нього залишилася донька Дашуня, яка є його продовженням. Це найкраща пам'ять про сина.
Як часто і як тим ви пригадуєте Святослава?
Він дуже любив життя. Він ніколи навіть і в думках в нього не було, що він може загинути. Таким і пригадую…
Я хочу сказати, що ми повинні підтримувати наших хлопців, які захищають нас, свою батьківщину і нас від ворожої навали. Слава Героям нашим!
