Пенсіонерка з Тернопільщини досліджує минуле рідного села та мріє відкрити музей у закинутій школі

70-річна Галина Крисюк з Тернопільщини досліджує минуле рідного села Сокиринці, що в Гусятинській громаді. Воно розташоване на річці Збруч і межує з однойменним населеним пунктом Хмельниччини. Століття тому там було 137 дворів, церква, монастир і школа зараз більшість хатів закинуті, а діти ходять до школи в сусідню область. Як Галина зберігає пам'ять про Сокиринці розповіла Суспільному.

Сокиринці заснували в 1493 році, а перша згадка про нього була ще в 1471 році, розповідає Галина Крисюк.

"З давніх-давен ці села називали "призбручовими". Цікаво те, що в Тернопільській і Хмельницькій області села по Збручі називали аналогічно. Тобто якщо Сокиринці в нас — то на Хмельниччині також, Зелена в нас — Зелена там, Збриж у нас — Збриж там. Але колись Сокиринці не були Хмельницькими та Тернопільськими, це було одне село з верхньою та нижньою вулицями".

Колись із Сокиринцями Хмельницької області село сполучала кладка, нині — це міст, який жителі називають "колгоспним".

"Будували цей міст два колгоспи — Хмельницької та Тернопільської області. Дуже добре зробили, тому що діти з Сокиринців Тернопільської області постійно ходять до школи в Хмельницьку область. Колись цим мостом до школи ходили дуже багато дітей".

Галина Крисюк на "колгоспному" мосту, який сполучає Сокиринці Тернопільської області із Сокиринцями Хмельницької області.

Зараз до школи в сусідню область ходять лише 5 дітей, каже Галина Крисюк. Зменшилася й кількість жителів села.

"Недавно переписала усі жилі будинки. Є 43 хати і 100 людей в селі. А в 1931 році в нас було 137 дворів і 863 людини жили в селі".

Вулиця в Сокиринцях.

Є в Сокиринцях і багато закинутих хатів, їх близько сотні.

"В одній з домівок, яка нині покинута, жила наша вчителька. В неї було троє дітей. Тепер дочка в Донецькій області, син теж у Донецькій. Молодший теж виїхав".

Хата, в якій жила вчителька Галини Крисюк. Нині закинута.

Біля кожної оселі — криниця.

"Тому що в нас тут неглибоко вода в нижній частині села, десь метрів 8-12, як у кого. Бачите, тут вже воду не дістають, ще є коловорот, але тут ніхто не живе і воду не дістають".

Криниця біля покинутої хати в Сокиринцях.

Минулим Сокиринців, каже Галина Крисюк, цікавилася завжди. Але через вчителювання часу досліджувати його не було. А коли вийшла на пенсію, почала вивчати історію села.

"Я постійно цікавилася цим всім. А потім почала читати книжки, мені вже з історичної точки зору було цікаво, що тут у Сокиринцях було, як тут було. Почала записувати розповіді людей".

Найбільше, каже, про село розказувала сусідка, нині вже покійна. Також Галина пригадувала розповіді свого дідуся, який був церковним братом. Згодом створила групу в Фейсбуці й там публікує зібране. Також ділиться старими світлинами Сокиринців і їхніх жителів.

Галина каже, мріє відкрити музей села в школі. Нині її приміщення, як і сільський клуб, закинуті.

Разом з Галиною досліджує минуле Сокиринців і Марія Вейко. Між собою жінки діляться історіями, які вдалося зібрати. Одна з них — про монастир, який був у селі з 1932 року. Настоятелькою в ньому була сестра Текля Левкович.

Галина Крисюк і Марія Вейко тримають книжку "Троянди від сестри Теклі". У ній описується життєвий щлях настоятельки монастиря в Сокиринцях Теклі Левкович.

"Колись цей монастир називали "захоронкою". Чому так? Я розпитувала людей, то казали, що там були захоронені всі думки, все, що хотіли робити, то там все обгорювалося. У монастирі було декілька монахинь, які виконували в селі всю освітню та культурну роботу. Монастир був своєрідною школою, у ньому дівчат вчили писати, в'язати, шити, вишивати, а хлопців — хазяйнувати. Монастир займав увесь будинок. З однієї сторони діти займалися, з другої сторони жили сестри. Згодом у приміщенні був медпункт, навіть роди приймали".

Приміщення, в якому з 1932 року був монастир.

Коли до монастиря прийшли солдати Червоної армії, обманом Теклі Левкович вдалося втекти, розповідає Галина Крисюк. Залишилоися в селі й могили черниць. Зараз за ними доглядають місцеві жителі.

Могили монахинь у Сокиринцях.

Є й могили учасників підпільного руху, проте інформації про них обмаль, каже Галина

"Одна з могил — Юрка Репетівського, який передавав Феліксові дані, а той був зв’язаний із керівником підпілля. Це все, що ми знаємо і це дуже мало, на жаль. Підпілля в Сокиринцях зараз досліджує один науковець. Він пообіцяв написати про це дисертацію, але зараз чоловік воює на фронті, тому чекаємо, коли повернеться й зможе нам розповісти досі невідомі факти".

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці в Сокиринцях.

Церква в Сокиринцях.

Церкву в селі Сокиринці збудували в 1921 році. Під час Другої світової в неї потрапив снаряд.

"У 1944 році церкву розбомбило, залишилася лише передня частина та дзвіниця. Люди забрали з неї всі церковні речі, частину передали на церкву в сусідньому селі Босири. А вже в 1987 році своїми силами почали відбудовувати нашу церкву. Збирали гроші, збиралися майстри".

Всередині церкву розмалював місцевий художник-аматор, а ще один житель виготовив дерев’яний іконостас.

Хресна дорога, яку намалював місцевий житель для церкви.

"Тайна вечеря", яку для церкви в Сокиринцях намалював місцевий художник.

Більш за все, каже Галина Крисюк, хоче, аби про їхнє село не забували, а в покинуті хати повернулися люди.

Покинута хата в селві Сокиринці.