У селі Вікно, що на Тернопільщині, відроджують килимарську традицію. За словами професора історичних наук Сергія Ткачова, традицію започаткував місцевий землевласник Владислав Федорович ще в 19 столітті, однак вона перервалась у роки Першої світової війни. Тепер дослідники вивчають старовинні вироби та шукають їх у селах. Це частина проєкту «Мистецький фестиваль «Ї».
За словами Сергія Ткачова, Тернопільщина охоплює три історико-географічні регіони — Волинь, Поділля та Опілля, яке межує з Покуттям. У кожному з них були свої традиції килимарства:
«Якби на Тернопільщині був музей килимів — це була б просто бомба зі збереження культурної спадщини. Уявіть собі, в цьому музеї представлені всі три різновиди українського килимарства — Західне Поділля, Волинь та Опілля. Ми маємо такі килими. Ми маємо велику збірку килимів в Тернопільському краєзнавчому музеї, але, на жаль, в експозиції представлений тільки один килим, все решта закрите від очей відвідувачів і зберігається у фондах».
Над проєктом працює також професорка кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв Зеновія Шульга. Першу поїздку під час проєкту митці здійснили в село Клебанівка, згодом Медин, Скорики, Гнилиці та інші села, розповів історик:
«Килим — це вартісна річ. На щодень його не використовували. Сьогодні, якщо ми їздили в село, то нам відкривали шифоньєр, як вони називали, тобто стара шафа і там поскладені стоси килимів, які дістаються тільки раз на рік, коли празник в селі, то застеляють диван, застеляють ліжко. Майже ніколи килим не кидали на підлогу, або не завішували на стіну».
Килими не ткали в самому Вікні, каже Сергій Ткачов. За його словами, у 1887 році Владислав Федорович запросив майстрів з Буковини, які працювали в селі, однак запровадити килимарство не вдалося:
«Аж у 1888 році, тобто два роки спроб і невдач, він вирішив заснувати тут килимарську школу, куди буде брати учнів з місцевих хлопців в основному, тому що ткати килими — це досить таки фізично виснажлива праця.
Але що цікаво, мало бути порівну: римо-католицького віросповідання і греко-католицького віросповідання, тобто, як поляків, так і українців. Учні проходили навчання і потім отримували таку ліцензію — ткати самостійно килими, але якщо ви звернете увагу на наші віконські килими, там є в куточку сигнатура, тобто дві букви «ВФ — Владислав Федорович» і посередині родинний герб».
Традиція килимарства перервалась у роки Першої світової війни, оскільки маєток Владислава Федоровича спалили російські солдати, розповів історик. Вдалося дослідити, що характерними ознаками віконських килимів були виткані яблука та турецькі узори. Зараз митці продовжують працювати над відновленням традиції. Для цього використовують архівні документи, монографії та експедиції. Під час проєкту планують відновити п'ять віконських килимів:
«Ми вибрали найцікавіші на наш погляд. Деякі копії килимів представлені тут на наших плакатах. Зараз допомагає нам в цьому «Глинянська килимарня» і вчать наших двох майстринь. Плануємо взимку відправити вісім людей на навчання в Глиняни».
За словами історика Сергія Ткачова, в 2027 році планують випустити каталог, у якому буде 26 оригінальних килимів з Вікна, які вдалося знайти, також його заповнять народними килимами, які хочуть зібрати під час польових досліджень.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp