Сергій Дивак став на захист України з початком повномасштабного вторгнення на Рівненщині. Нині служить в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» у підрозділі «Барні», яким керує капітан з Тернопільщини Степан Барна. Військовий телефоном з Донбасу розповів Суспільному про свій життєвий шлях, свій вибір, військові будні та те, що тримає в складні часи.
Сергію Диваку 40 років. Він народився у Дубні, що в Рівненській області, в робітничій сім'ї, здобув економічну освіту. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював у казначействі:
«24 лютого 2022 року мене розбудила мама, мовляв, війна. Я їй крикнув: «Яка в біса війна, мені на роботу через годину». Прийшов на роботу, включив комп'ютер, а сервер з Києвом немає зв'язку. Зібралися всі керівники, вирішили, що будемо чергувати, може з'явиться зв'язок. У керівниці того дня день народження був. Я приїхав додому, а мама сховала мій військовий квиток. Я кажу: «Мені треба на роботу його». А сам вже подзвонив до товариша, він сказав, що у військкоматі, що там велика черга. Я йому: «Скажи, що я за тобою».
За словами військового, тоді в Дубенському військкоматі сформували роту охорони:
«У роті охорони мені було нудно. Ну не міг я стояти на тих постах. А вони ще казали, тобі треба поголитися, бо я ж бороду носив, а я їм кажу: «Мене в місті ніхто не впізнає, не буду голитися». Мені хотілося в якусь іншу частину, і як вже тоді почали відправляти хлопців, мене відправили на Житомирський полігон на навчання. Там я вивчився на снайпера. Ну, тільки там і стріляв. (ред. — сміється).
А потім прийшли і сказали: «Там в 10-ку люди треба». Я поїхав в 10-ту гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Півтора роки піхоти, трошки поштурмував, трошки пострілявся з окупантами. А потім один момент кажуть: «Підеш вчитися на пілота?». Та звісно, що так! І так я потрапив до «Барні».
Військовослужбовець каже, з того часу виконує бойові завдання на Донеччині. Бороду таки не зголив:
«Мені завжди подобалася борода. Я раніше ще собі всілякі смужечки вибривав, але то було давно, ще десь у 2008 році. Щодо догляду, то все просто і не так складно, як здається. Хлопці, як хлопці, спочатку піджартовували, бо в мене є олійки спеціальні й гребінчик для бороди. Раніше то ще й шевелюру гарну мав, потім зробив собі прикольну стрижку, а тепер то вже отак — на максимально коротко, але з бородою все одно.
З довоєнних часі ношу й сережку в одному вусі. Сам собі проколов вухо в дев'ятому класі голкою. Модний, типу, круто. Перший день носив сестри кульчики, але коли мої вдома зрозуміли, що свалу нема, дірка у вусі є, то й мені купили».
Зараз Сергій Дивак головний сержант:
«Командую хлопцями, літаємо, бомбимо, приносим хлопцям, куди не можуть доїхати НРКНаземний безпілотний транспортний засіб, яким зазвичай керують дистанційно за допомогою оператора або через закладені автономні програми. поїсти, набої, дрібнички, все, що їм необхідно».
На запитання, чи складно керувати людьми, відповідає:
«Та всяке буває, іноді трошки можна посварити, пожартувати. Як сказав один хлопець: "Напевно, на пенсію піду, поки повністю твоє почуття гумору буду розуміти". Загалом, ми в «Барні», як одна велика дружня сім'я, тільки іноді між собою сміємося, що трохи неблагополучна.
Загалом, як і кожен військовий на місці розбираюся. Якщо ти щось пробуєш, звісно, можеш помилятися. Хтось бере близько до серця, хтось ні. Коли успішно виконуємо завдання — емоції у всіх однакові, всі задоволені, це мотивує».
За час служби боєць отримав кілька контузій, скільки точно, каже що не рахує, але наслідки пам'ятає добре:
«Я їх не рахую, якщо питають скільки, то відповідаю, що достатньо їх було. Голова дуже боліла, а потім почалися проблеми з короткочасною пам'яттю. Типу забув, чого прийшов. Був час, коли в нашому будинку були всі після контузій. Я замість хліба три рази з магазину приносив енергетики. Прийшов: "О, енергетики". Взяв, а хліба не купив. Тричі ходив в магазин по хліб, тричі енергетики приносив. Час від часу треба рихтувати ще й спину, це проблема майже всіх військових — бронік, вага, ну ви розумієте, але то таке».
Втрата побратимів, за словами Сергія Дивака, це завжди боляче:
«Я намагаюся про це багато не думати, але це все рівно не виходить. Переважно хочеться мститися за кожного».
Влітку цього року військовий з побратимами був на Тернопільщині. Відвідали могилу загиблого військовослужбовця з Піщатинців Володимира Начичка. Нагадаємо, він загинув 24 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Був майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону роти БПЛА «Барні», що в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Також провідали його родичів.
«На душі в такі моменти не дуже. Але з іншого боку, ніби в гості до своїх приїхав, тепло від цього».
Коли буває у відпустці вдома, то також намагається відвідувати рідних:
«Найперше у відпустці мама мене заставляє їсти. А далі йду до знайомих, до родичів, до сестри. Коли запитують про війну, то я все віджартовуюся. Але мені здається, вони й так знають, що я все одно нічого не скажу. Та й мамі завжди кажу, коли по телефону говоримо: «В мене все добре, я поїв і в шапці».
Про особисті стосунки військовий каже так:
«Загалом на війні стосунки будувати складно. Була у мене дівчина, але так складається, що зараз я в стосунках лише з війною».
Про грамоти, нагороди, медалі й відзнаки Сергій багато говорити не хоче:
«Цьому в мене мама тішиться, тішиться більше, ніж я».
У рідному Дубні чоловік має улюблене місце:
«Є там такий острівок, там видно замок, плавають качечки. Зараз качечок, яких не стріляють, стало більше. Прикольне місце. Правда я туди зараз не ходжу, бо вже трошки посадки надоїли. Насидівся вже в посадочках. Але краєвид там класний: долина, маленька гора, видно поле. То таки улюблене місце».
Позивний у військового — Бівіс і його історія ще довоєнна:
«Мене ще так в Дубні називали, по-молодості. Був тоді такий мультфільм «Бівіс і Батгед», ми його дивилися тоді. Це історія про двох підлітків Бівіса та Батгеда, які захоплюються рок-музикою, дивляться телевізор і постійно потрапляють у смішні історії. А я ж тоді на бас-гітарі грав, у нас був музичний гурт.
То так прикольно, бо ж у мене з музики в школі трійка в табелі стояла. На гітарі я вчився грати сам, в музичну школу не ходив. Пригадую, ми навіть два рази на відомому дубенському фестивалі «Тарас Бульба» виступали. Класно було на сцені, круто».
Сергій каже, іноді й зараз грає на гітарі:
«Коли маю вільний час, дістаю гітару, граю, щоб інших подіставати. (ред. — сміється). Можу й поспівати щось, щоб ще більше подіставати. Також тут маю глюкофон, синтезатор маленький собі купив, але ще його не осилив».
За словами військового, на передовій навчився цінувати дрібниці:
«Тут починаєш цінувати маленьке. Наприклад, сходити постригтися, то вже велика радість. На гарне щось подивишся. Стосунки дружні почав цінувати більше, дружбу, справжню таку дружбу».
На фронті у військового є кіт Арчибальд:
«Він персикового кольору, пухнастий. Цей кіт у мене з попередньої хати. Там жив Степан Степанович Барна, в них була кицька Матільда, мала одне котеня, вона ніби вже бабця його. Я прийшов, вони такі маленькі лежать, я кажу: «Отой мій». У мене його фоток, більше, ніж власних».
Недавно з'їв начинку з моєї м'ясної булочки. Я йому сказав, що до першого снігу на дворі житиме. Мовляв, все, вий гніздо, якщо тобі не хватає корму, який ми тобі купуємо. Він же сухого корму не їсть, балуваний.
А ще до нього почала приходити подруга. Ми її Есмеральда назвали. Має такі великі-великі перелякані очі, але така маленька. Вона приходила спочатку не нявкала, а тепер він її навчив, що можна нявкати й випрошувати їжу. Арчік в стосунках далекоглядний і спочатку її підкормлює».
За словами військового, його кіт — це релакс, а війна втомлює. Іноді втомлює нестерпно:
«Минулого року я Степановичу рапорт на самодемобілизацію написав. Звісно такої форми рапорту нема. Є демобілізація, а я вирішив сам демобілізуватися. Придумав собі таку форму. Степанович дзвонить: «Ти де?». Я кажу: «Та я в поїзді вже». Він каже: «Куди ти їдеш?». Я кажу: «Та поки до Києва». Питає: «Та може передумаєш?».
Виходжу з вагона в Києві. Знов дзвонить, мовляв, ти де, я кажу, що вже в Києві. Спитав, чи я ще не передумав. Кажу: «Ну, зараз подивлюся». Пішов шукати автобус, квитків нема. Вирішив почекати в готелі на вокзалі. Тієї ночі в Києві дрони збивали. Такий думаю, а чим одне від другого відрізняється?
Вранці знову ж Степанович дзвонить, кажу: «То ви скупили всі квитки, що я не маю як до Дубна доїхати?». Та й вернувся назад. Так що в СЗЧСамовільне залишення частини або місця служби військовослужбовцем без дозволу командира, а також неявка вчасно зі звільнення, лікування, відпустки чи відрядження. я не сходив. На війні мене тримають мої побратими й побратимство».
Про закінчення війни Сергій Дивак сказав:
«Москва горіла два рази, як кажуть, але Бог любить трійцю. Хочеться просто від того згарища прикурити цигарку і поїхати додому».
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp