У Сумах провели в останню путь прикордонника, головного сержанта Владислава Лисянського. Із захисником України прощалися біля його домівки.
Владислав народився 12 жовтня 1997 року у Сумах, закінчив школу №12. У 2016 році юнак вирішив стати прикордонником, як і його батько Олексій, який майже тридцять років проходить військову службу в прикордонному відомстві, розповів дядько Владислава.
"Загинув хлопець, дуже жалко. Життя не проживши. Що він бачив у житті? Молодий хлопець. Після себе – ні діточок, нічого…Загинув хлопець у бою", — розповів Юрій Лисянський, дядько загиблого.
Владислав Лисянський проходив службу в одному з підрозділів Сумського прикордонного загону. Згодом пройшов навчання в Головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України, продовжив службу в іншому прикордонному підрозділі. Повномасштабну війну зустрів в Чернігівській області, повідомив речник Сумського прикордонного загону Роман Ткач. Тоді отримав поранення в руку, але продовжив виконувати бойове завдання.
"Давно знаю бійця. З ним починали. Я прийшов в підрозділ і він у 2019 році. Відповідальний, крутий чоловік, як так сталося – не можу навіть уявити. Ніколи поганого слова не говорив, нікого не ображав, відповідально ставився до своїх обов'язків. Крутий одним словом", — повідомив побратим Владислава Ігор.
Владислав брав участь у контрнаступі на Харківщині, також виконував бойові завдання на Лимано-Куп’янському напрямку, розповів сусід загиблого Віктор Ремньов.
"Добропорядна сім’я. Батько теж військовий, у Вінниці десь працює. Син навчався в університеті на військовій кафедрі, хотів стати за традицією батька військовим. Вийшло так, що потрапив на фронт, на передову, на Донбас. Довелося трагічно віддати життя за Україну", — повідомив сусід загиблого Віктор Ремньов.
"Він мені запам'ятався простим хлопцем, з шкільних років він тут зростав, пішов на військову службу. Жаль, що в такі роки ми втрачаємо таких хлопців", — розповів сусід Григорій Рева.
"Добрий хлопчик, завжди вітався, завжди допоможе. Царство небесне, сестричка Софійка в нього, він піклувався про неї", — додав сусід Олександр Садовський.
Життя 27-річного Владислава обірвалося 22 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання. У чоловіка залишилися дружина, батьки і сестра, розповіла сусідка Людмила Грицаєнко: "Він був гарною людиною з дитинства і по життю. Я сусідка, пам'ятаю його ще хлопчиком, як він тут м'ячик об стінку бив".
Після прощання вдома воїна відспівали у Свято-Воскресенському соборі та поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram